Ірина Палеологіна (імператриця)
Ірина Палеологіна (д/н — після 1357) — візантійська імператриця.
| Ірина Палеологіна | |
|---|---|
| Ειρήνη Παλαιολογίνα | |
| Народилася | невідомо |
| Померла | після 1357 |
| Поховання | Hautecombe Abbeyd |
| Країна |
 Візантійська імперія |
| Національність | грекиня |
| Діяльність | суверен |
| Титул | імператриця |
| Посада | Візантійський імператор |
| Рід | Палеологи |
| Батько | Дмитро Палеолог |
| Мати | Феодора |
| У шлюбі з | Матвій Кантакузин |
| Діти | 2 сини і 3 доньки |
Життєпис
Походила з династії Палеологів. Донька деспота Дмитра Палеолога та онука імператора Андроніка II. Народилася у Фкссалоніках або Константинополі наприкінці 1320-х років. Здобула класичну для того часу освіту. Наприкінці 1340 або на початку 1341 року вийшла заміж за Матвія Кантакузина, що згодом дало право на імператорський трон. Вже у 1341 році свекор Ірини повстав проти регентші Анни Савойської. Весь час перебувала в Дидімотісі разом із свекрухою Іриною Асеніною.
У 1347 році Іоанн Кантакузин зайняв Константинополь й став імператором. Чоловік Ірини набув права спадкоємця трону, а у 1353 року став співімператором. Тоді ж Ірина отримує титул імператриці, але за статусом була нижча за імператриць Ірину та Олену. Після зречення у 1354 році Іоанна VI та його дружини Ірини разом з чоловіком імператором Матвієм стала співволодаркою імператора Іоанна V та імператриці Олени.
У лютому 1356 року імператора Матвія Кантакузина та Ірину Палеолог підступно схопили серби. Перебували у полоні до грудня 1357 року, коли обох було доправлено до імператора Іоанна V. Тут Матвій та Ірина зреклися своїх титулів. Подальша доля Ірини Палеолог невідома.
Родина
Чоловік — Матвій Кантакузин, візантійський імператор.
Діти:
- Іоанн (1342 — після 1361), деспот
- Дмитро (1343—1383), 3-й деспот Мореї
- Феодора, черниця
- Олена (д/н — після 1394), дружина Людовіка Фадріке, графа Салони
- Марія, дружина Іоанна Ласкаріса Калофера
Джерела
- Donald M. Nicol: The Byzantine family of Kantakouzenos (Cantacuzenus) ca. 1100—1460. A genealogical and prosopographical study. (= Dumbarton Oaks Studies. Bd. 11). Dumbarton Oaks Center for Byzantine Studies, Washington DC 1968.