Абдал

Абда́л (тур. Abdal) — в Османській імперії назва мандрівних дервішів. У деяких дервішських орденах назва рангу 40 святих (нижче кутба).
Старійшинам різних груп дервішів інколи давалося ім'я баба (батько). Дервішів, послідовників Баба Ісхака[1], називали бабаї.
Чимало абдалів та календеріїв було серед учасників великого повстання туркменів, яке підняв у 1527 р. один з нащадків Гаджжі Бекташа на ім’я Календер у Центральній Анатолії[2].
Османські архіви свідчать, як час від часу через усе XVII сторіччя уряд робив пильні обстеження різних таємних товариств і шукав дервішські ложі. Наприклад, він заборонив товариству старих абдалів та календерів Ишик, «які піднімали прапори, грали на сопілках та бубнах, і в усьому чинили супротивне релігії» мандрувати від містечка до містечка і від села до села[3].

Абдаліти — назва мандрівних монахів у середньовічній Персії та індійських монархіях. В тлумачнику Даля подається у варіаціях «перський монах» та «брехун».