Авдійове

Авдійове — пізньопалеолітична стоянка, розташована за 28 км на захід від Курська на березі річки Рогозни, недалеко від її впливу в річки Сейм. Стонка розтащована на українській етнічній території.

Науково датується близько 21,000- 20,000 роками до Р. Х..

Ім'ям стоянки названа Костенківсько-авдіївська культура.

Поселення складалося із семи розташованих по краях житлової площадки жилищ-полуземлянок, між якими перебувало вісім ям, що служили для зберігання різноманітних харчових і господарських припасів. На території стоянки виявлено сотні кремінних знарядь, виробу з рога, кістки й каменю.

Основним заняттям древніх авдіївців було полювання. Судячи з виявленого при розкопках костям, мисливським видобутком були мамути, шерстисті носороги, північні олені, коні, овцебыки, сагайдаки, бурі ведмеді й навіть печерні леви. Цікаво відзначити, що кістки песця й вовка в культурному шарі зберігають свій анатомічний порядок. Це говорить про те, що їх добували винятково заради хутра, що використалося для виготовлення одягу.

Добуті на полюванні тварини давали первісним людям м'ясо для їжі, їхні шкіри використалися при шитті одягу й будівлі жител, із сухожиль виготовляли нитки й мотузки, а кістка використали як паливо і як матеріал для виготовлення знарядь праці, прикрас і навіть музичних інструментів, подібно виявленому при розкопках 30-сантиметровому уламку флейти з лебединої кістки.

Мешканцями Авдіївської стоянки дуже цінувалися зуби вовка, песця й бурого ведмедя. Їх або пришивали до одягу разом з різноманітними привесками, або носили на шиї як намиста-амулети. Щоб включити в намисто, на корені зуба прорізали довгастий отвір, у яке просмикували вузький ремінець або сухожилля. Іноді на верхню частину зуба наносили в кореня глибокий поперечний надпил, за який зуб підв'язували до нитки намиста. Найцікавіше намисто Авдіївської стоянки складалося із зубів песця з бурштиновою бусиною в центрі.

Широке поширення серед мешканців Авдіївської стоянки одержали й головні обручі, що вирізують із тонких кістяних пластин. Довжина одного зі збережених повністю екземплярів — 19 см. На його вузьких закруглених кінцях прорізані подовжені довгасті отвори, у які, імовірно, просмикувався вузький ремінець, що з'єднував кінці обруча й утримував його на голові. Древні косторізи покривали свої вироби виразним орнаментом у вигляді рядів коротких поперечних рисок, косого хрестика, клітки, гострих кутів, які нерідко втворять «ялинку» або зубцями йдуть уздовж усього краю виробу.

З кістки ж були вирізані й знайдені в Авдіїве «палеолітичні Венери» (див. також Вілендорфська венера) . Як правило, статуетки «Венер» зроблені по єдиному художньому каноні — оголена жінка зі злегка схиленої до грудей головою, непропорційно тонкими, складеними на животі руками й злегка зігнутими ногами, із гладкими, без пророблення, обличчами. В 1977 році вчені знайшли в Авдіїве статуетку, що раніше не зустрічалися на Руській низовині — неї була обличчя. Древній майстер ретельно вирізав у фігурки ока, щоки, ніс, вуха. Мала Венера і зачіску — попереду невеликий чубчик, вуха відкриті, а волосся забрані назад і опущені на шию. На думку вчених, Венери користувалися особливою увагою мешканців стоянок кам'яної доби й, імовірно, використалися жінками в рітуалі зачаття, або мандруючими мисливцями, як згадка про жінок.