Аеродинамічний опір гірничих виробок

Аеродинамічний опір гірничих виробок (рос. аэродинамическое сопротивление горных выработок, англ. aerodynamic resistance of mine working, нім. aerodynamischer Grubenbauwiderstand) — опір, котрий долає повітря під час руху по мережі гірничих виробок.

Розрізняють опір тертя, лобовий опір та місцевий. В практиці розрахунків вентиляції шахт прийнято вимірювати величину аеродинамічного опору виробок у позасистемних одиницях — кіломюргах (кμ).

Враховується при визначенні депресій окремих виробок, всієї шахти, при виборі головних вентиляторів і вентиляторів місцевого провітрювання. Залежить від довжини виробки, площі поперечного перетину, периметра, режиму руху повітря. Визначається експериментально в шахтних умовах або аналітично за допомогою напівемпіричних залежностей.

Зниження аеродинамічного опору гірничих виробок в шахтах досягається:

• збільшенням площі поперечного перетину виробки,
• зменшенням її довжини,
• виконанням плавних входів і виходів у виробки,
• застосуванням у стовбурах шахт обтічних розстрілів,
• зменшенням шорсткості кріплення виробок та ін.

Питомий аеродинамічний опір виробленого простору (рос. удельное аэродина-мическое сопротивление выработанного пространства; англ. specific air-flow (aerodynamic) resistance of a goaf (gob, worked-out area), нім. spezifischer aerodynamischer Widerstand m des Alten Mannes) — одиниця опору виробленого простору руху повітря, що дорівнює 9,81 Н/м² при русі 1 м³ повітря за секунду на відстань 1 м через площу поперечного перерізу 1 м².