Акторка Антонія Сарате

Про Антонію Сарате збережені неповні свідоцтва. Вона народилась у місті Барселона 1775 року. Її батько (Педро Сарате Вальдес) сам був актором, антрепренером та керівником мандрівних театральних груп.

У Антонії була сестра Марія, котра стала актрисою і виступала на сцені відомого у Мадриді театру де Принсипе. Логічно, що і Антонія, молода і приваблива зовнішньо, спробувала власні сили на сцені. За припущеннями у Мадрид вона прибула з міста Кадіс, що розташований на південному заході Іспанії. З Антонією пошлюбився Бернардо Хіль (1772—1832), котрий був співаком та комічним актором. У подружжя був єдиний син Антоніо Хіль і Сарате, котрий став літератором. Малого за віком сина родина віддала на виховання у пансіон в Парижі, позаяк в іспанському (переважно заможному) суспільстві посилювалась мода на все французьке. Це, однак, не уберегло Іспанську монархію від війни з Наполеоном та соціальними потрясіннями, пов'язаними з війнами. Антонія Сарате хворіла на туберкульоз і померла у 1811 році. Вона встигла створити заповіт, де єдиним виконавцем її волі був названий Мануэль Гарсиа де ла Прада (1776-1839), заможний бізнесмен і знайомець художника Франсіско Гойї.

Життєві шляхи і акторки Антонії Сарате декілька разів перехрещувались. 1790 року актор батько (з доньками?) виступав у Арагоні, на батьківщині Франсіско Гойї.

Вона виступала в Кадісі, а Гойя мешкав в тому ж південному місті 1792 року. Вони могли бачитися в Мадриді, де в театрі де Принсипе виступали сама Антонія, її чоловік та її батько. В пізній період Мануэль Гарсиа де ла Прада, названий у заповіті акторки, міг бути замовником портретів акторки. Він також мав декілька картин роботи Гойї у власній збірці, майже антиклерикального, доволі сміливого спрямування, що розцінили як просвітницький лібералізм володаря.

Франіско Гойя. «Маркіза Альба в білій сукні», 1795 р.

Франсіско Гойя створив чимало жіночих портретів. Вони дозволяли показати майстерність художника у відтворенні різноманітних тонких і коштовних тканин, не заглиблюючись у психологію. Протокольність в портреті притаманна навіть при зображенні власної жінки Хосефи. Впливи доби рококо надали жіночим портретам роботи Гойї ляльковості і декотрої скутості в позах і жестах. Про це доволі точно висловився мистецтвознавець Ліонелло Вентурі, назвавши низку жіночих портретів Гойї доби іспанського рококо «ляльковими».

Нові моди і зростання майстерності художника відбилося у прагненні створювати в портретах не тільки умовні пейзажі, а й інтер'єри та його деталі. Збільшились і пошуки в колориті. Він ставав стриманим, але багатим на нюансами та відтінками.

Всі кращі риси пізньої манери Гойї притаманні і портрету акторки Антонії Сарате. Він подав її на жовтуватому дивані. Сеньйора сидить у чудово зшитій чорній сукні по моді ампір з високо піднятою талією. Національні риси в портреті, однак, переважають. Пані в чорній мережевій мантильї і з традиційним віялом в руках. Ніщо не кричить в стриманій колористичній гамі портрета, що зберіг риси парадного портрета і портрета інтимного. Сеньйора сидить наче при офіційному візиті, гордовито випроставши стан. Водночас її обличчя не несе офіційної маски світської люб'язності, в ньому складна почуттєва гама вже пожившої жінки з втратами і розчаруваннями. Точної дати створення портрета не збережено. Традиційно його датують 1805 роком, хоча він міг бути створеним і дещо пізніше.

• 
  Франсіско Гойя. «Амалія Бонельс», 1803 р.
• 
  Франсіско Гойя. «Маркіза де Кабальєро», 1807 р.
• 
  Франсіско Гойя. «Маркіза де Монтехермосо», 1810 р.
• 
  Франсіско Гойя. «Марія Мартінес де Пуга», 1824 р.

• Мистецтво Іспанії
• Рококо
• Парадний портрет
• Лихоліття війни

• El Libro de Los. CAPRICHOS. Francisco de Goya. Madrid. 1999. ISBN 84-87317-82-0;
• Mayer A., Francisco de Goya, Munch., 1923;
• Klingender F.D., Goya in the democratic tradition, L., 1948, 2 ed., N.Y., 1968;
• Sanches Canton F.J., Vida y obras de Goya, Madrid, 1951;
• Holland V., Goya. A pictorial biography, L., 1961;
• Harris T., Goya. Engravings and litographs, v. 1-2, Oxf., 1964;
• Wyndham Lewis D.B., The world of Goya, L., 1968;
• Gudiol J., Goya, L.-N.Y., 1969;
• Goya, Konigliche Gemaldegalerie «Mauritshuis». Katalog, Haag., 1970.