Американський експедиційний корпус «Сибір»

Тимчасовий уряд, що прийшов на зміну царському режимові відразу отримав підтримку урядових кіл США. Не зважаючи на те, що Далекий Схід не грав самостійної ролі у формуванні нових російсько-американських відносин, він став значним фактором у забезпеченні транспортного сполучення Центральної Росії допомогою, що надходила від США. Для цього, в умовах революційного стану Росії існувала потреба забезпечити безпеку транспортних артерій, в тому числі залізниці. У перемовинах, що проходили між Тимчасовим урядом та США, останні виразили готовність сприяти вирішенню даної проблеми. При цьому американці цікавилися, скільки матеріалів для потреб армії необхідно та що вони можуть зробити, щоб допомогти забезпечити безпеку ешалонів[1]. Однак, ці переговори припинилися через більшовицький переворот та зміну режиму Тимчасового уряду.

Американський парад у Владивостоці

Відразу після більшовицького перевороту та підписання капітуляції Росії перед блоком Центральних держав Антанта зібрала свою нараду. На ній було вирішено, виходячи з ситуації, розподілити на зони інтересів всю територію колишньої Російської імперії. Задля виконання цього плану уряди Великої Британії, Франції та інших країн-союзників звернулися до США за допомогою. Президент США Вудро Вільсон погодився відправити американські війська в Росію. Військово-політична присутність на Далекому Сході до висадки експедиційного корпусу в основному здійснювалося через дипломатичних представників, однак уряд Олександра Колчака переконав американців, що такої присутності недостатньо, а його армія не може забезпечити повну безпеку на магістральних шляхах. Саме після цього було вирішено, що є потреба відправки експедиційних сил в Сибір, однак вони повинні стати над конфліктом і не втручатися у внутрішні справи Росії, а лише забезпечувати охорони ТранссібуІнтервенція.

Американські сили на Далекому Сході складали всього 7,9 тис. осіб під командуванням генерал-майора Вільяма Грейвса. До складу корпусу були включені 27-й та 31-й полки армії. З інших частин (13-й, 62-й та 12-й полки США) були лише добровольці. Тимчасовою базою розташування було визначено місто Владивосток, куди війська почали передислоковувати з серпня 1918 року.

Американські війська у Владивостоці

Генерал-майор Вільям Грейвс

Корпус був покликаний охороняти комунікації (залізниця Транссіб) між Владивостоком та Усурійськом, тобто стати суто караульним підрозділом. Однак вже дуже скоро корпус став впливати на військово-політичне становище в регіоні[2]. Незважаючи на обіцянки стояти поза конфліктом між більшовиками та білогвардійцями командир корпусу не став протидіяти червоним партизанам, що формували свої загони поблизу залізниці. У той же час, дуже частими стали випадки блокування залізничних вантажів зі зброєю, що надходили уряду Олександра Колчаку від Антанти. Це пояснювалося несправностями на залізниці, проблемами пересування у зв'язку з загрозами нападу більшовиків, тощо. Це призвело до конфлікту з частиною білогвардійців (війська отамана Семенова). Останній звинувачував американців у таємних домовленостях з більшовиками. В той же час офіційні представники Олександра Колчака намагалися не конфліктувати з американськими військовими, що пояснюється слабкою матеріально-технічною базою колчаківських військ, а уряд США надавав їм допомогуІнтервенція в Росію.

Американські війська мали на своєму озброєнні трьохлінійні гвинтівки Вінчестера та Спрингфілда зразка 1903 року, 7,62-мм гвинтівки Мосина-Нагана зразка 1891 г. американського виробництва, 11,4-мм пістолети Кольта та револьвери Уелбі 6-ї моделі, 7,62-мм станкові кулемети Кольта та Віккерса, 7,71-мм британські ручні кулемети Льюїса. Війська, що були направлені до Росії були споряджені теплим обмундируванням: британськими шапками, рукавицями, шубами, утепленими шкіряними безрукавками[3].

Незважаючи на те, що корпус не брав участі у бойових діях його присутність на Далекому Сході стала доволі потужним військово-політичним кроком уряду США у підтримці Білого руху. Саме експедиційний корпус охороняв ділянку Транссібу та забезпечував охорону ешелонів, що їх висилало Міністерство оборони США для підтримки армії Верховного правителя Олександра Колчака.

Після краху Сибірського уряду знаходження американських експедиційних сил на Далекому Сході стало непотрібним. У січні-березні 1920 року генерал Грейвс, прагнучи уникнути втрат, а також у зв'язку з ускладненням відносин з отаманом Семеновим та японськими експедиційними військами, за погодженням з урядом США евакуював американські частини. Останні члени Американського експедиційного корпусу, сам Грейвс і його штаб покинули Владивосток 23 квітня 1920 року[5].

Втрати американського експедиційного корпусу склали 170 осіб убитими і померлими від ран і хвороб і 52 особи поранених.

• White, John Albert. The Siberian Intervention. Princeton University Press (1950)
• Humphreys, Leonard A. (1996). The Way of the Heavenly Sword: The Japanese Army in the 1920's. Stanford University Press. ISBN 0-8047-2375-3.
• Kinvig, Clifford (2006). Churchill's Crusade: The British Invasion of Russia, 1918—1920. Continuum International Publishing Group. ISBN 1-85285-477-4.