Ам'єнський собор

План собору.

Нестача документації пов'язаної із будівництвом готичного собору може бути покладена частково на пожежі, що знищили індексні архіви в 1218 та 1258 роках. Під час останнього загорання вогонь пошкодив також і будинок. Епископ Едуард д'Фолі ініціював відновлювальні роботи у 1220 році.

Робер де Лузарш був архітектором до 1228 року, а після нього — Тома де Кормон до 1258 року. Його син, Рено де Кормон задіювався як архітектор так само до 1288 року.

Літопис Корбі дає дату завершення будівництва церкви у 1266 році. Але, косметичні ремонти все-таки тривали. Підлога споруди відображає різноманітність оформлення, як, наприклад, у вигляді мозаїки свастики, уособлюючи тріумф Ісуса над смертю. Лабіринт, зокрема, був збудований в 1288 році.

Церковний собор згідно з деякими твердженнями утримує голову Івана Хрестителя, релікт принесений із Константинополя Валоном д'Сартоном, коли той повертався із Четвертого хрестового походу.

Будівництво кафедрального собору в ці часи може споглядатися, як результат вдалого збігу нагоди та потреби. Руйнування будівлі раніше та спроби реконструювати її після пожеж спонукали доволі продуктивні відновлювальні роботи, що після завершення породило дуже помітну художню цілісніть витвору.

Довге та відносно мирне царювання французького короля Людовика IX принесло регіону достаток, сформованого за рахунок процвітання сільсього господарства та доброї торгівлі сукном, що уможливило подальші інвестиції.

Величні собори Реймський та Богоматері є сучасниками Ам'єнського собору.

Був своєрідний дизайн аркбутанів навколо помосту хористів, згідно з яким вони були розміщені надто високо, щоб урівноважувати навантаження арки стелі, прогинались назовні та створювали надмірні бокові сили, які нейтралізувалися вертикальними колонами. Архітектурна форма була збережена тільки декількома століттями пізніше, коли каменярі розмістили дадатковий ряд стійкіших аркбутанів, що завели нижче на зовнішню стіну. Це рішення все-таки не розв'язало аналогічну проблему із нижньою стіною, котра дала тріщину десь у Середньовіччі. Проте, такий недолік виправили латкою із плетеного арматурного ланцюга на рівні антресолів, щоб протидіяти навантаженням, які виштовхують кам'яні колони надвір. Ланцюг встановлювали нагаряче і він вкорочувався у процесі охолодження, забезпечуючи натяг.

Скульптури королів.

Західний фасад собору, збудований як єдиний ансамбль у 1220—1236 роках, демонструє незвичайний рівень артистичної цілісності: його нижній ярус із трьома обширними глибокими папертями завершений галереєю із двадцяти двох королів збільшеного вигляду, котрі розташовані по усій довжині під вікном у вигляді троянди. Над цим вікном є аркада «galerie des sonneur». По флангах від головного зводу розміщені дві вежі, які були зведені нехтуючи домінуючим дизайном; південна вежа була завершені у 1366 році; північна же досягає більшої висоти у 1406 році.

Західна брама собору дуже доречно відома завдяки витонченим скульптурам, що зображають цілу галерею місцево шанованих святих та есхатологічних сцен. Статуетки на воротах церкви були відзначені як такі, що боготворять рідновірних святих Вікторика, Генціана, Домітуса, Ульфія та Фірміни[4].

Застосовуючи технологію лазерної чистки в 1990 роках, було виявлено, що західний фасад будівлі собору початково був пофарбований в багатокольорову окраску. Використовувалася спеціальна методика для визначення складу фарби під час її застосування в 13 столітті. Так, у співпраці із лабораторією Електрики Франції та експертизою Співдружності Скерзо, розробилася спеціальна витончена процедура освітлення для прояву кольорів на фасаді собору із точністю, відображаючи мультикольорову сутність витвору тринадцятого століття. Коли світло спрямовувалося на статуетки навколо воріт — результатом стало вражаюче явище, що здавалося би оживляло фігурки. Проекція кольорів досить слабка для фотографування, але звичайна плівка достатньо високої якості відтворює враження[5][6].

• Галерея зовнішнього вигляду
• 
  Трансепт та північні вітражі.
• 
  Хор та престол біля південного вікна
• 
  Ґарголі і скульптурні деталі.
• 
  Вигляд з півночі на акрбутан та сиґнатурку (головний шпиль).
• 
  Проектування автентичних кольорів на фасад.
• 
  Захист будівлі собору в часи Першої світової війни.

Знаменитий Плачучий ангел, скульптура 17 століття на підставці амбулаторію, що зразу позаду високого престолу

Початковою рушійною силою будівництва собору було принесення вельми відомої голови Івана Хрестителя в грудні 17 числа 1206 року. Цю голову вкрали і привезли під час Четвертого хрестового походу, початковою метою якого мала б бути атака на турків, але згодом ціль його змінилася на грабунок великого християнського міста Константинополя. Розкішне облямування прикрашало скарбницю, де зберігався череп. Незважаючи на втрату реліквії, в 19 столітті була виготовлена репліка, котра ще досі притягає до себе молитвами та медитацією із сторони Північного проходу.

Одними із найвагоміших творів є низка поліхромічних скульптур, які датуються в основному кінцем п'ятнадцятого та шістнадцятого століть. Багато із них в Північному трасепті ілюструє очищення храму Ісусом із уявними відтворенням Храму. Обидві сторони амбулаторію послідовно демострують життя двох святих, чий культ приніс найбільшу кільскість прихожан до собору: Іван Хреститель та Фірмін Ам'єнський, перший єпископ собору. Скульптори були уважними в побудові паралелізму, розказуючи розмаїті історії: обом святим відтяли голови через приниження багатих та владних, потерпання від зневаги та втрат, аж поки прийдешні покоління не відкрили їх спадок та зберегли уподобаючи.

• footnotes (англ.). WebCite. 15 грудня 2010.
• «Amiens Cathedral.» Британська енциклопедія, 16 серпня 2011.
• Amiens Cathedral — World Heritage Site Архівовано 23 жовтня 2007 у Wayback Machine.
• «Amiens Cathedral, under Renovation.» (undated albumen print from c.1865-1895), A. D. White Architectural Photographs Collection, Cornell University Rare and Manuscript Collections (5/5/3090.01261)