Анрі Фрейденберг

Анрі Фрейденберг, також Фредамбер (фр. Henri Freydenberg либо Fredemberg[2]; 14 грудня 1876, Париж, Франція — 20 серпня 1975, Париж, Франція) — французький генерал.

Анрі Фрейденберг
Народження 14 грудня 1876(1876-12-14)[1]
Париж, Франція
Смерть 20 серпня 1975(1975-08-20)[1] (98 років)
Париж, Франція
Країна  Франція
Звання Корпусний генерал
Командування 2-а армія
Війни / битви Зайянська війна, Французька кампанія і Друга світова війна
Зовнішні зображення
Анрі Фрейденберг, генерал французької армії, в 1929 році.

Біографія

Народився Парижі в сім'ї німецького походження[3]. Його батько, лейтенант від інфантерії, кавалер ордена Почесного легіону Жефрой Вільгельм Фрейденберг (1828—1913), уродженець Ерикура[4][5], служив у 54-му піхотному полку французької армії[6][7]. Батьки розлучилися і його мати вдруге вийшла заміж за генерала Луї Адольфа Гужат дит Маяра (1838—1901), також кавалера ордена Почесного легіону.

У 1896 році закінчив особливу військову школу Сен-Сір. Наприкінці 1890-х років вступив до французької армії. Учасник Першої світової війни.

На початку 1919 року — у чині полковника, начальник штабу генерала Філіппа д'Ансельма, командувача союзними (французькими, грецькими і білими) силами Антанти на Півдні Росії (у французькій зоні відповідальності, що розташовувалась у Північному Причорномор'ї), займався політичною роботою.[8] За свідченнями сучасників, його діяльність «вражаюче співпадала з роботою німецьких і більшовицьких агентів» і саме він, а не д'Ансельм, був справжнім командувачем союзних військ[8][9][10]

Проводив політику, спрямовану проти Добровольчої армії.[11] Зокрема, заборонив проводити її представникам мобілізацію, створювати окремі військові команди; розробив план формування «бригад-мікст», що складалися з французьких офіцерів та російських рядових — план командуванням Добровольчої армії було категорично відкинуто. Вступив у переговори з владою УНР (з отаманом Змієвим) з метою передачі Одеси під владу Директорії УНР, які не були доведені до кінця, оскільки Київ був зайнятий більшовиками та влада Симона Петлюри впала.[12] Сформував в Одесі невизнані Збройні сили півдня Росії «обласний уряд» — Раду оборони, до якої входили Дмитро Андро, Петро Рутенберг, Костянтин Ілляшенко, Михайло Брайкевич та ще кілька осіб.

Був, за різними джерелами, (донесення Георгія де Лафара до Петрограда), закоханий у знамениту російську кіноактрису Віру Холодну («червону королеву» на думку «Абетки» В. Шульгіна), з якою неодноразово зустрічався. Їхні окремі кабінети в «Будинку артистів» в Одесі знаходилися поруч. Наприклад, біла одеська газета «Вечірня година» № 61 за 12 вересня 1919 року писала про «чарівну, привабливу королеву екрану» Віру Холодну, яка «прикрашала одну з лож театру-кабаре в одеському „Будинку артиста“…», «прекрасному спокуснику». що загіпнотизувалатого, в руках якого була влада та сила", внаслідок чого союзники спішно евакуювалися з Одеси.

На думку письменника Микити Бригіна, у лютому або березні 1919 року Фрейденберг отримав дуже великий хабар від представника Всеросійської надзвичайної комісії (ВЧК) Жоржа де Лафара (" Сума є сума " — було сказано в донесенні де Лафара до ВЧК) за припинення французької інтервенції на Півдні Росії і дуже швидку евакуацію військ Антанти з Одеси (що сталося 4 — 7 квітня 1919 р.))[13]. На думку офіційної радянської історіографії, евакуація союзників була «панічною»[14] (за три доби).

Після евакуації в окупованому Антантою Константинополі відразу ж (на деякий час) вийшов у відставку і відкрив свій банк.[15]

19 квітня розгніваний[16] прем'єр-міністр Франції Жорж Клемансо наказав розібратися у справі самовільної евакуації союзних військ із Півдня Росії спеціальної військової комісії та направив матеріали на полковника Фрейденберга до Верховного військового суду.[17] Комісія на чолі із графом де Шевільї виправдала Анрі Фрейденберга. Володимир Гурко, який особисто знав Фрейденберга і евакуювався зі штабом генерала Шварца з Одеси до Константинополя, пише так: «Фрейденберга, що проводив розслідування у справі, граф Шевільї … мені навіть казав, що з проведеного ним розслідування у нього вийшло на переконання, що все чим не засновані, з чим я, однак, дозволив собі не погодитись. »[18] Після повстання Кемаля Ататюрка та вигнання французів, греків та англійців зі Стамбула полковник був відновлений на військовій службі, але «засланий» з метрополії служити в африканські французькі колонії.

У званні полковника в 1921 році він командував groupe mobile (змішані сили розміром з бригаду) в операції, яка завершила 7-річну Заянську війну[19].

У 1924—1929 роках — комендант Мекнеса (Марокко). У 1929—1931 рр. — командир 1-ї сенегальської дивізії в Сенегалі, у 1931—1933 роках — командувач французькими військами в Західній Африці. З 1933 по 1938 рік — командувач колоніальними силами у Франції.

Під час другої світової війни у червні-липні 1940 року командував 2-ою французькою армією. Його дивізії зазнали поразки і після капітуляції фельдмаршала Філіппа Петена 22 червня 1940 року вимушено здалися німецьким військам. 31 липня 1940 р. урядом Французької Держави остаточно звільнений у відставку.

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. В. И. Гурко. "Изъ Петрограда черезъ Москву, Парижъ и Лондонъ въ Одессу 1917—1918 гг. - «События в Одессе». // Архив русской революции, том XV. Издательство Гессена, Берлин, 1924.
  3. Le Général Henry FREYDENBERG
  4. Дело Ж. В. Фрейденберга в Национальном архиве Французской Республики
  5. Декрет о награждении орденом Почётного легиона (1867)
  6. Geoffroy Wilhelm FREYDENBERG
  7. Некролог Ж. В. Фрейденберга
  8. «На початку січня до Одеси прибув штаб французької дивізії на чолі з генералом д'Анзельмом та начальником штабу полковником Фрейденбергом, а потім висадилися і нові частини десанту. У наступних подіях позиція позиція генерала д'Анзельма підупала, бо всю політичну роботу вів його начальник штабу.» А. И. Деникин. Очерки русской смуты.
  9. "З численних мемуарних джерел і документів ми зараз [у 1984 році] знаємо, що цей непересічний діяч [Фрейденберг] з табору інтервентів, підім'явши під себе безвольного генерала д'Ансельма…, повів зовсім нестандартну політику, що йшла врозріз і з монархічними устремліннями сильної «групи Ено», за якою височіла зловісна фігура Василя Шульгіна, і з диктаторськими намірами денікінської ставки в Катеринодар Никита Брыгин. «Тайны, легенгды, жизнь».
  10. Лафар, Жорж. Донесение в ВЧК от 27 января 1919 г., Одесса (російською мовою): «…На думку більшості штабних прибув сюди 15 січня головком союзних військ на півдні Росії генерал [д'Ансельм] не більше як ганчірка. Владу правління тримає його начальник штабу полковник Фрейденберг. Його вважаю головною точкою застосування сил. Як і д'Ансельм, Ланжерон [Д. Ф. Андро], консул, що не відбувся [Енно], — Фрейденберг — ще одна ставка союзників на осіб, які знають місцеві умови життя і пов'язані з Одесою спорідненими чи комерційними узами.»
  11. «Фрейденберг, наперед упереджений проти Добровольчої Армії, прийняв систему повного ігнорування її влади та дискредитування її представників. Разом з тим, він розпочав пошуки такої комбінації, яка б найбільш сприяла французькій окупації. Ця діяльність Фрейденберга сповнена протиріч і видимих ​​невідповідностей, у зв'язку з цілою гамою впливів, інтриг та тисків, яким він зазнавав. Але найвиразніші і найсерйозніші з цих впливів виходили від трьох ланок протиприродного політичного ланцюга: 1) Петлюра-Греков, 2) Греков-Котєв-Григоренко, 3) Григоренко-Меллер-Закомельський-Маргулієс. Політично це означало: Директорію, Хліборобську „Громаду“ та Рад. Держ. Тов.; у сфері устремлінь — самостійність, російську фальсифікацію української Директорії та особливий південний уряд. Усі комбінації визнавали верховне очолення французів та всі негативно ставилися до Добровольчої Армії…» А. И. Деникин. Очерки русской смуты.
  12. Глобачев К. И. Правда о русской революции: Воспоминания бывшего начальника Петроградского охранного отделения.
  13. «На тлі динамічного тріумфуючого злагодженого оркестру Клемансо (його генерального штабу, його верховної ставки на Сході, його штабів в Одесі) раптово пролунав різкий і похмурий звук струни, що лопнула. І все обірвалося, покотившися під ухил у дикій какофонії. Раптом трапилося, як писав журнал „Червоний архів“, катастрофічно швидке залишення французькими інтервентами Одеси.» Н. Брыгин. «Тайны, легенды, жизнь.»
  14. «Паническое отступление союзных войск.» «Очерки истории Одесской областной партийной организации». Одесса, 1981.
  15. Про банк, відкритий Фрейденбергом в окупованому Антантою Константинополі в 1919 році, пишуть Микита Бригін («Таємниці, легенди, життя») і перебуваючий у Константинополі Володиимир Гурко: "Тепер після прибуття до Константинополя вийшов у відставку і відкрив там очевидно на награбовані гроші, банк. (В. И. Гурко. «События в Одессе». Архив русской революции, том XV. Издательство Гессена, Берлин, 1924.)
  16. «Суд замість нагород, гнів прем'єра замість вдячності…» Никита Брыгин. «Таємниці, легенди, життя.»
  17. "Чому ж замість заслужених нагород та подяк за чітко виконаний маневр з особистого розпорядження «Клемансо» «головного стрілочника» інтервентів полковника Фрейденберга… чекав військовий суд?" Никита Брыгин. «Тайны, легенды, жизнь.»
  18. В. И. Гурко. «События в Одессе». Архив русской революции, том XV. Издательство Гессена, Берлин, 1924.
  19. Hoisington, William A (1995). Lyautey and the French conquest of Morocco. New York: Macmillan:St Martin's Press. с. 89–90. ISBN 0-312-12529-1.

Література

Мемуари

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.