Арго (УНСО)

«Арго́» — добровольчий корпус УНСО. Також відомий як «батальйон» та «експедиційний корпус». Командир — полковник УНСО Валерій Бобрович «Устим».

Перші 11 українських добровольців з'явилися в Грузії в червні 1993, з них на початку липня 1993 було сформовано гірськострілецький підрозділ УНСО «Арго». Московське телебачення повідомило, що в Тбілісі «висадився полк, сформований з галицьких українців». Насправді, лише один був із Західної України.[1]

Добровольчий корпус «Арго» особливо відзначився у боротьбі проти абхазьких сепаратистів в боях під Сухумі. Семеро унсовців полягли смертю хоробрих. Тридцять з них нагороджені найвищою державною нагородою Республіки Грузія — орденом Вахтанга Горгасалі. І до цього часу грузинський народ з величезною повагою ставиться до України.

Бій під селом Шрома

17 липня 1993 року команда УНСО в складі батальйону морської піхоти висунулася на підступи до села Шрома в Сухумському районі Автономної Республіки Абхазія. Приблизно о 13:00 по дорозі до села висунулась колона, в яку входили, окрім наших бійців: ДШБ, комендатура міста Сухумі і підрозділ ахалцихського батальйону. Загальна кількість приблизно 300 чоловік. Дорога була місцями замінована і прострілювалась вогнем снайперів. Як згадує командир корпусу «Арго», полковник УНСО, Валерій Бобрович «Устим»: «19 липня 1993 року силами українського добровольчого підрозділу УНСО, штурмом було взято селище Шрома. Це абхазське містечко мало величезне стратегічне значення в обороні Сухумі. Окупаційний гарнізон складався з так званих російських козачків, кількістю до 600 чоловік.

З цього боку містечко ретельно не охоронялося, бо для того, щоб добратись до нього, треба було б спуститись зі скелі висотою приблизно, 200 метрів, причому на очах у ворога. Діяти довелось уногчі. Уявіть всю складність операції, в повній темряві опустити на мотузках кулемети, боєприпаси та людей, більшість з яких не мали спеціальної альпіністської підготовки.

Якщо б нас виявили, піднятись нагору живими не було жодного шансу. На щастя, все пройшло спокійно. Хлопці сиділи тихо, як миші, навіть коли один стрілець втратив рівновагу і повис на 100-метровій висоті вниз головою, то так і висів собі, вниз головою, хвилин десять, поки його не зняли. Кожен розумів, назад дороги нема, ми повинні перемогти або померти…

…За три дні боїв ми втратили двох чоловік вбитими та вісім тяжко пораненими, один з загиблих, за бажанням його батька, був похованний у Сухумі в парку „Курченко“. Після падіння Сухумі росіяни викопали труну з тілом, викинули в море, а коли її почало прибивати назад до берега, розстріляли її з гранатомета РПГ-7. За даними грузинської військової розвідки за триденний період боїв під Шромою росіяни та їх найманці втратили тільки вбитими 58 чоловік, був спалений російський танк, до речі, перший на Кавказі.[2]»

Див. також

Примітки
  1. "Як козаки Кавказ воювали. Щоденник сотника Устима". УНСО в Грузії. http://www.istpravda.com.ua/. Українська правда. 26 травня 2011. Процитовано 22 серпня 2019.
  2. Пам'ятаємо: 22 роки тому відбувся бій за селище Шрома. УНА - УНСО (укр.). 19 липня 2015. Процитовано 11 лютого 2021.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.