Архетип (літературознавство)

Архетип у літературознавстві — модель, за якою формується певний твір, відображаючи універсальні сенси, спроектовані у символах, виражені у міфах[1].
Часто повторювані образи, сюжети, мотиви в фольклорних і літературних творах.
Класичними «вічними образами» у світовому письменстві вважаються Прометей, Федра, Медея, Мойсей, Каїн, Вічний Жид, Дон Кіхот, Дон Жуан, Гамлет, Фауст, Чайлд-Гарольд, Конрад Валенрод та ін[1].
Одним з основних властивостей літературного архетипу є його типологічна стійкість і високий ступінь узагальнення. Приклади архетипів: «зла мачуха», багач, бідняк тощо.
Темами загальнолюдського (загальнонаціонального) значення є:

• проблеми віднаходження шляхів до Бога, до істини,
• пошуки смислу буття та його першосутності і доцільності, зокрема, коли йдеться про життя і смерть, різні ініціації, взаємини як із фізичною, так і з духовною природою,
• антиномії любові й ненависті, добра і зла, творчості й руйнації тощо[1].