Аттикізм
Аттикізм — (тобто прихильність Аттиці, області Греції, в якій розташовані Афіни) — напрямок в риториці, що зародився в першій чверті I століття до нашої ери. Також цей термін позначає вирази і фрази, характерні для афінської мовної норми (на противагу розмовній формі грецької мови), яка набула поширення в різних регіонах в період елліністичної Греції.
Аттикізм позиціонувався як відхід від химерного елліністичного стилю, від мистецтва софістів, до класичного стилю, за ідеал якого були взяті мови десятків аттичних ораторів.
Походження
Вперше про аттичний стиль, як про явище серйозне і значуще, повелася мова наприкінці І ст до н. е. Тоді увагу суспільства привернув прозовий стиль аттичних ораторів. Його визнали як такий, яким варто і доцільно провадити публічні та академічні диспути. Так зародився рух Аттикізму, який невдовзі відбився у мові прибічників Другої софістики[1].
Аттикізм посідав високі позиції у Римській імперії. Одна з його версій проіснувала як мова ділового спілкування ще й у Візантійській імперії.
І хоча проста мова аттикізму врешті стала такою ж закрученою, як мова, яку він повинен був замінити, його початкова простота означала, що він буде зрозумілий на усіх територіях грецького світу. Він допомагав підтримувати культурний зв'язок у всьому Середземномор'ї і за його межами. Визнані і популярні автори, такі як Лукіан, ставали прихильниками аттикізму, завдяки чому він проіснував до епохи Ренесансу, коли його перейняли учні емігрантів з Візантії, самі за походженням греки. Методи навчання епохи Ренесансу, покладені в основу сучасних методів на Заході, виховували в студентах сильні класичні і аттичні упередження, що і дозволило аттичному снобізму проіснувати ще чотири століття.
Представники
Вплив на розвиток культури
На думку Ернеста Курціуса, аттикізм розвинув класичну літературну естетику, що, починаючи від першої половини І ст. до н. е., завоювала переможні рубежі. Крім цього, він домінував у русі за відродження грецьких ідеалів у житті й мистецтві, який розпочався з ІІ ст. н. е. і тривав на Заході десь до середини ІV ст[2].
Примітки
- Bloomfield, Morton W. (1981-01). George A. Kennedy, Classical Rhetoric and Its Christian and Secular Tradition from Ancient to Modern Times. Chapel Hill: University of North Carolina Press, 1980. Pp. xii, 291. $18 (cloth); $9 (paper).. Speculum 56 (01). с. 218. ISSN 0038-7134. doi:10.1017/s0038713400072626. Процитовано 21 листопада 2019.
- Курціус, Ернст Роберт (2007). Європейська література і латинське середньовіччя (переклав з нім. Анатолій Онишко). Львів: Літопис. с. С. 78–79.
Посилання
- Аттикізм // Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — С. 69.
- Аттикізм // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін.. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 56. — 552 с.
- Аттікізм // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці: Золоті литаври / голова ред. А. Волков. — 2001. — С. 49. — 634 с.
- Kennedy G. Classical Rhetoric and its Christian and secular tradition from ancient to modern times / George A. Kennedy. — Chapel Hill and London: The University of North Carolina Press, 1999. — 345 с.