Аусштайґери

Класичний приклад зустрічається ще у грецькій античності філософа Діогена. В ранньому християнстві монахи відлюдники траплялися в пустелях Далекого Сходу та в єгипетських пустелях, відлюдники також були{/3 } в Європі.

Сучасним прикладом служать альтернативні рухи такі, як Хіпі чи рух Нью-ейдж. Також колишні члени сект чи неонацистських структур почали називати аусштайґерами людей, які покидають свою країну, щоб деінде наслідувати інший стиль життя.

До зовнішнього зречення відносять аусштайґерів, що відмовляються від тих речей, які до зречення здавалися важливими у їхньому житті чи тих, що їхнє життя влагоджувало. Так, наприклад їхня трудова діяльність, друзі та знайомі, релігійні общини, політичні системи і рухи, місце проживання чи старі звички. Причина зречення від колишнього життя може бути різною. В принципі зречення передує відсутньому хорошому самопочуттю, яке стосується груп чи систем попереднього стилю життя. Категорично висловлена критика може дуже фундаментально сприйнятися, проте точно так само бути ухильною і ключовою. Одні аусштайґери йдуть так далеко, щоб відмовляються від свого громадянства, як це приміром трапилося з Гаррі Девісом. Розмови з аусштайґерами показують, що примуси та правила суспільства часто не відповідають їхнім інтересам і поглядам. Не рідко аусштайґери називають зростаючий капіталізм рушієм їхніх думок, який завдяки багатьом своїм рисам протиставляє і відчужує соціальне суспільство.

Причини для зречення знаходяться в різних галузях міжособистісного співіснування чи в мейнстрімі. Нормиіцінності аусштайґерів зазвичай більше не відповідають їхньому суспільствучи суспільній групі, до якої вони попередньо належали. Тільки через радикальні зміни своєї позиції в суспільстві аусштайґери бачать можливість відновити їхню особисту рівновагу, а саме внутрішнє задоволення.

Синонімом до внутрішнього зречення застосовують також поняття «внутрішня еміграція», при якому правильний спосіб життя поверхнево зберігається, але внутрішньо розірваний зі зовнішнім світом.. Це формулювання спочатку використовувалося у повоєнній Німеччині для виправдання та як докір, спрямований до емігрантів, коли ті не хотіли покидати гітлерівську Німеччину; воно просліджується в полеміці. Френка Тісса проти Томаса Манна.

Феномен політичного зречення був опрацьований в різних напрямах мистецтва, в тому числі в літературі та кіно та ще й в коміксах. Відомими прикладами з літератури вважають: Генрі Девід Торо: Уолден, або життя в лісі. (1854)

Герман Гессе: Сіддхартха. Індійська повість (1922)

Перед усім у 1960х роках тема також випливає в художніх фільмах все в більших масштабах: Безтурботний їздець

Забріскі-Пойнт

Пляж

Білий шум

Тепер я йду в дику далечінь

У коміксі Неймовірні Феррі Фрік Бразерс єдеться про трьох хіпі-аусштайґерів та їх пригоди.

Маттіас Адріан

Бела Іволд Алтанс

Мануель Бауер

Фелікс Беннекенштайн

Йорг Фішер-Арон

Інго Хассельбах

Вольфганг Нідеррайтер

• Внутрішня еміграція // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — А — Л. — С. 197.