Ацтекська писемність

Ацтекська писемність не мало алфавіту, що було суттєвим недоліком. Вони користувалися ієрогліфічним письмом, в якому всі символи представляли собою різного роду малюнки. Багато хто з цих малюнків були простими піктограмами, в яких об'єкт був представлений своїм мініатюрним зображенням, часто дуже стилізованим.

Ця система могла задовільняти потреби, коли мала справу з об'єктами, які легко розумілися на малюнку. Втім виникали складності, коли потрібно було зобразити абстрактні поняття або зв'язки. До деякої міри ці труднощі долалися, використанням символами не як піктограм, а як ідеограми, в яких об'єкти виказували не лише свою природу, але також закладені в них ідеї та поняття, що з ними асоціювалися. Тварини, рослини, рельєф місцевості передавалися піктограмами. Стійкість цієї системи писемності пов'язана з тим, що в центральній Мексиці здавна жили представники абсолютно різних мовних груп, й рукопис з таким типом письма міг бути зрозумілим носію будь-якої мови.

Символи не розміщувалися послідовно, один за іншим, як букви і слова в книзі, а утворювали частину більш великої композиції, яка часто мала вигляд сцени, в якій багато що відбувалося одночасно. Нижня частинакартинки зазвичай зображувало землю, а верхня — небо. Оскільки ацтекам були невідомі правила перспективи, відстань показано за допомогою розміщення найдальших фігур нагорі сторінки, що знаходяться ближче — внизу. Порівняльна важливість позначається розмірами: правитель, який здобув перемогу, міг бути намальований більше, ніж його переможений ворог. Всі фігури зображувалися в профіль, без поворотів в три чверті або якось інакше.

Комбінація з окремих зображень в єдиний блок підпорядковувалася суто образотворчому принципу. Читач повинен був сам вгадувати порядок читання частин. Так, наприклад, блок із зображень прапора (пан-тлі), каменю (те-тль), зубів (тлен-тлі) і губ (те-нтлі) повинен був читатися небудь: пантетланте (зверху вниз), або тетлантепан (знизу вгору). Дійсним же його читанням було: Тетепатлан. Поступово число таких силабічних блоків в рукописах зростало.

Був фонетичний елемент. Малюнки іноді використовувалися для того, щоб передати фонетику слова, а не його зміст. Так, умовне позначення зуба (тлантлі) виражало склад «тлан». Символ дерева або лісу (куауітль) позначав склад «куау», камінь (тетль) — «те», гора (тепетль) — «тепе» і так далі. Голосні звуки іноді представлялися фонетично: звук «а» символом води (атль), звук «о» — символом дороги (отлі).

Назви міст можна було виразити комбінацією таких фонограм. Знаком ацтекської столиці — Теночтітлана — було каміння (тетль), з якого росла опунція (ночтлі). Точтепекан позначався кроликом (точтлі) над горою (тепетль). Куаутітлан позначався деревом (куауітль) із зубами (тлантлі), Куаунауак — деревом з сувоєм промови.

Велике значення мав колір, в який забарвлювалося те або інше зображення. Так, людська фігура жовтого кольору означала неодмінно жінку, фіолетове забарвлення вказувала на верховного володаря. Символіка кольору відігравала особливо важливу роль в культових рукописах: синій колір пов'язувався з півднем, поєднання чорного і червоного кольорів означало поняття «мудрість» і «лист». Не менше значення мала й чисто календарна символіка.