Багаторядні кораблі

Багаторядні кораблі кораблі з кількома рядами весел. Саме такі кораблі становили основу військових флотів античного Середземномор'я.

Причини появи

Слід відмітити, що хоч гребні кораблі використовувалися протягом довгого часу в багатьох регіонах, але багаторядники набули масового поширення лише в античні часи на Середземному морі. Зрозуміло, що розташовані в кілька рядів весла збільшують потужність гребної тяги корабля, однак в інших місцях та в інші часи для цього зазвичай використовували збільшення кількості гребців на одному веслі, а не збільшення кількості весел та розташування їх рядами. Відповідно античні багаторядники є специфічним феноменом викликаним певними специфічними умовами епохи та регіону.

Середземне море — внутрішнє, воно має порізану берегову лінію, в нього вдаєть 4 великих півострови, а саме воно всіяне численними островами. Усе це дозволяло плавати від берега до берега, зазвичай можна було орієнтуватися за видимими орієнтирами, наприклад горами — перш ніж з поля зору пропадав один, вже було видно наступний. Самі подорожі були зазвичай каботажними плаваннями — день моряки проводили в морі, але на ніч приставали до берега. Також слід відмітити, що парусне озброєння тих часів було вельми недосконале і кораблі могли пливсти лише під вітрилом лише за попутного вітру. Усе це сприяло плаванням на веслах — адже корабель з багатьма гребцями міг пливти так само швидко як під вітрилом, але при цьому не залежав від попутного вітру. Постійні зупинки допомагали розв'язати основну проблему кораблів з великими екіпажами — забезпечення водою та продовольством. Тож можна сказати, що Середземне море було ідеальним місцем для гребних суден і саме вони були основним типом військових кораблів регіону протягом багатьох тисячоліть.

Однією з найяскравіших особливостей військових кораблів античності були тарани як головна протикорабельна зброя. Наявність тарана та орієнтована на його використання тактика значно вплинула на кораблебудування, оскільки ставило до кораблів ряд вимог:

  • по-перше, корабель мав бути повороткий та здатний до швидких маневрів;
  • по-друге, корабель повинен мати максимальну швидкість, оскільки саме від цього залежить сила його удару, причому важливою була не лише максимальна швидкість, але й час за який корабель може до неї розігнатися;
  • захист від ворожого удару.

Щоб збільшити швидкість треба було збільшити кількість весел, однак починаючи з рівня пентеконтер це викликало ряд проблем. Кожна додаткова пара весел вимагала збільшення довжини корабля, що в свою чергу погіршувало його маневрові властивості. Окрім того, існуючі тоді технології та матеріали значною мірою обмежували максимальну довжину судна[1]. Розрахунки показують, що для збудованого з дерева за давньосередземноморськими технологіями корабля критичною була довжина близько 35 метрів. Тобто вже пентеконтери наблизилися до неї. Протягом усієї історії багаторядників довжина масових кораблів коливалася критичних межах 30-45 метрів. З одного боку технологія не дозволяла будувати більші кораблі, а з іншого боку гонка озброєнь вимагала виходу на ці небезпечні для них межі. В будь-якому разі кораблі більше певних розмірів вимагали спеціального посилення конструкції що робило їх важчими і зводило нанівець користь від додаткових весел. Не маючи можливість збільшити довжину і ширину корабля[2] давні корабельники знайшли вихід — вони збільшили висоту корабля і почали розташовувати весла в кілька рядів.

Гребці

Розташуванні весел в кілька рядів вимагає від гребців значного професіоналізму, оскільки нечітка робота призведе до того, що весла різних рядів заважатимуть одне одним. Внаслідок цього в античні часи гребці практично завжди були професійними моряками. Наприклад в Афінах хоч гребців і набирали з найбідніших громадян, яким було не по кишені гоплітське озброєння, але платили цим морякам стільки ж, як і гоплітам — представникам середнього класу. Також слід зауважити, що навігація гребних суден на Середземному морі була сезонна — кораблі плавали лише в теплу пору, а на час зимових штормів їх витягали на берег. У цей час моряків розпускали по хатах. В густонаселених приморських містах було простіше та надійніше набрати вірних державі громадян в моряки на час військової кампанії, аніж покладатися на недосвічених та ненадійних рабів, які до того ж були б зайняті лише на флоті тільки частину року. Лише в часи імперії римляни почали скільки-небудь широко використовувати на флоті рабів та полонених, але й тоді вони складали меншість, а самі такі випадки були незвичними.

Типи кораблів та проблема багаторядності

Якщо в Давній Греції класичного періоду були відомі дво- та трирядні кораблі біреми та трієри, то пізніше, в часи елінізму з'явилися більші кораблі. Флот Карфагену та Риму часів пунічних воєн складався з кораблів назви яких перекладають як чотири- та п'ятирядники. Ці кораблі римляни називали тетрери чи квадріреми та пентери чи квінквереми відповідно. Більше того, згадуються флагманськ шести- і семирядні кораблі — гептери та септери. Є в джерелах згадки про семи-, восьми-, дев'яти- і так до шістандцятирядних кораблів — октер, еннер, децемрем, седецимрем тощо. Також відорма розповідь Афінея з Навкратіса про найбільший корабель античності збудований за наказом одного з Птолемеїв — тессераконтеру, що мало б перкладатися як «сорокарядник». За свідченням Афінея, екіпаж корабеля становили 4 тисячі гребців та 3 тисячі воїнів.

Неможливо сприймати назви кораблів буквально, адже з технічного боку кораблі з дійсно великою кількістю рядів весел неможливі. Наприклад в легендарного сорокарядника весла верхнього ряду мали б бути близько 40 метрів завдовжки, а відстань від отвору в борті для весла до води по прямій складалаб щонайменше 15 метрів. Не підтверджують існування жахливих багаторядників і зображення — досі не знайдено жодного античного зображення на якому достовірно було б показано більш як три ряди весел. Тож конструкція розташування весел на кораблях більших за трієру є гіпотетичною. Найімовірнішим є наступне пояснення — в назвах відображалася не кількість весел, а кількість веслярів на одну веслову секцію борту. Тобто квадрірема це не чотирирядник, а корабель де на одну секцію припадає чотири гребці. Непрямим підтвердженням цієї гіпотези є той факт, що за свідченням одного з римських істориків пентеру (п'ятирядник) було дешевше спорядити веслами ніж трієру — тобто весел вона мала менше, а гребців на них відповідно було більше. Логічно уявити, що на великих кораблях на одне весло припадав не один гребець, а по 2-3 веслярів. Слід однак зазначити, що обмежена ширина масових кораблів античності не давала можливості піти шляхом простого збільшення кількості людей на одному веслі, як це робили в XV—XVIII столітті на галерах. Під час розкопок Карфагена у військовому порту було знайдено корабельні сараї, в яких, згідно з джерелами, стояв флот міста, що складався з квадрирем та квікверем. Ширина цих сараїв менше 5 метрів, а судна звісно були ще вужчі — в кораблі таких розмірів неможливо посадити більше 3 людей на весло.

Див. також

Примітки

  1. Наприклад одним з головних обмежень в давнину була довжина дерева, з якого робили кіль корабля тощо
  2. Збільшення ширини корабля вело до зменшення його маневровості. Слід відмітити, що обмежена ширина кораблів також обмежувала можливість збільшення їх енергоозброєності за рахунок збільшення кількосты гребців на веслі.

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.