Балада прикмет
Балада прикмет (фр. Ballade des Menus Propos) — вірш французького поета Франсуа Війона. Твір написано у жовтні-листопаді 1458 року.
| Автор | Франсуа Війон |
|---|---|
| Мова | середньофранцузька мова |
Вірш написано у популярній в Середньовіччі формі монологу, в якому автор хизується своїми знаннями. Зокрема, схожий вірш можна знайти у творчості Вільгельма IX («Я знаю, що таке добро і зло, Я знаю сором й честь, Я хоробрий, але водночас боязкий») та англійській середньовічній баладі «Король Артур та король Корнволл». Новаторство ж Війона полягає у тому, що, перелічуючи свої знання, він несподівано вставляє іронічний рефрен: «Я знаю все й не знаю лиш себе».[1]
Німецький професор Ґерт Пікернелл висунув гіпотезу, що Війон написав «Баладу прикмет», аби повернути прихильність свого патрона Карла I Орлеанського. Цим віршем поет акцентує на своєму незнанні, щоб у такий спосіб привернути увагу знаті.[2]
Текст
Я знаю - мухи гинуть в молоці,
Я знаю добру і лиху годину,
Я знаю - є співці, сліпці й скопці,
Я знаю по голках сосну й ялину,
Я знаю, як кохають до загину,
Я знаю чорне, біле і рябе,
Я знаю, як господь створив людину,
Я знаю все й не знаю лиш себе.
Я знаю всі шляхи й всі манівці,
Я знаю небо щастя й сліз долину,
Я знаю, як на смерть ідуть бійці,
Я знаю і чернички спідничину,
Я знаю гріх, але грішить не кину,
Я знаю, хто під течію гребе,
Я знаю, як в бочках скисають вина,
Я знаю все й не знаю лиш себе.
Я знаю - коні є і є їздці,
Я знаю, скільки мул бере на спину,
Я знаю, хто працює без упину,
Я знаю сну й пробудження хвилину,
Я знаю Рим і як він всіх скубе,
Я знаю і гуситську всю провину,
Я знаю все й не знаю лиш себе.
Я знаю палац, знаю і хатину,
Я знаю цвіт, і плід, і соб-цабе,
Я знаю смерть і знаю домовину,
Я знаю все й не знаю лиш себе.
«Балада прикмет» [3]