Балтійсько-Чорноморська дуга

Балтійсько-Чорноморська дуга — історично сформований регіон, розташований між Балтійським і Чорним морями.

Розпад СРСР поставив питання геополітичного самовизначення нових незалежних держав. У березні 1992 Українська республіканська партія закликала створити балтійсько-чорноморську зону інтенсивної економічної співпраці. Незабаром праві польські політичні сили висунули ідею Балтійсько-Чорноморськой ддуги, до якої, крім Польщі, геополітично належать країни Прибалтики (Литва, Латвія, Естонія), Білорусь, Україна, Молдова, країни Закавказзя (Азербайджан, Вірменія, Грузія). У 2-й половині 1990-х рр. цю ідею підтримали США, вони намагалися створити «санітарний кордон» навколо Росії, але на перешкоді реалізації усіх цих планів став російсько-білоруський міждержавний союз, підписаний у травні 1997.

Україна є важливим геополітичним центром названого регіону, асоційованим учасником Балтійської ради, до якої належать скандинавські країни, Росія, країни Прибалтики. Вона виступає за розвиток рівноправного взаємовигідного дво- та багатостороннього співробітництва з усіма державами регіону. Об'єктивна зацікавленість у розвитку транспортної інфраструктури між Балтійським та Чорним морями спонукала Грузію, Україну, Азербайджан, Молдову створити 1997 неформальне об'єднання ГУАМ (за першими літерами назв держав). У квітні 1999 до участі в названому угрупованні залучився Узбекистан (об'єднання стало називатись ГУУАМ), що мало перетворити Балтійсько-Чорноморську дугу на складову ланку відроджуваного Великого шовкового шляху. Відкрито транспортну переправу Поті (Грузія) — Іллічівськ (Одеська область) — Варна (Болгарія). 10–11 вересня 1999 у місті Ялта відбувся перший саміт країн балтійсько-чорноморського регіону, історична перспектива якого залежить від успішності розбудови так званої Великої Європи, уникнення нових розподільчих ліній в процесі розширення Європейського союзу та НАТО, залучення Росії до співробітництва[1].