Барладяну Василь Володимирович

Нар. на території Трансністрії у родині сина ґенерал-хорунжого Армії УНР Андрія Гулого-Гуленка — Володимира. Коли Василю було три роки, сталіністи викрали батька, засудили до каторги, де він і загинув на уранових рудниках у Монголії.

1964 — закінчив Одеську школу військових кореспондентів, 1970 — філологічний факультет Одеського університету.

Як історик мистецтв, у 1966-69 рр. практикувався в музеях Москви, Ленінграда, Західної України, в Празькій національній галереї.

1971-72 — навчався на історико-філологічному факультеті Бухарестського та Софійського університетів. З грудня 1969 до травня 1974 завідував кабінетом мистецтво-знавства в Одеському університеті, викладав історію світового й українського мистецтв, класичну європейську літературу, етику й естетику в Одеському інституті інженерів морського флоту. Досліджував українське народне і професійне мистецтво, середньовічні літературно-мистецькі та релігійні зв'язки України з Болгарією, Сербією, Грецією, Італією та румунськими землями.

Під час навчання у Болгарії, захопився балканською медієвістикою. Підготував дисертацію «Образ людини в живопису й літературі Другого Болгарського царства 1118–1396» (не захистив). 1970 на Міжнародній конференції «Україна — Болгарія» в Одесі виголосив доповідь «Ренесансні риси в живопису Другого Болгарського царства та України-Руси». За даними історика правозахисного руху Василя Овсієнка, саме тоді Барладяну привернув увагу КДБ СРСР. Тоді ж написав моноґрафію про українського художника Михайла Жука, розвідки з питань україно-румуно-болгарських зв'язків.

Вірші російською мовою публікував з 1960, але з 1965 тільки українською (перша збірка «Ший, дружино, швидше прапор»).

Автор книжок «А как же иначе», «Горе от ума», «Біля воріт держави», «Ще раз про неволю», «Між людством і самотністю», «Релігія і боги Давньої Русі» (у співавторстві з А. Паньковим), «Сонник. Словник сновидінь політкаторжанина».

Під псевдонімом Ян Друбала пише для самвидаву статті з історії національного питання в Російській імперії та в СРСР, підтримує зв'язки з багатьма дисидентами й пат-ріотами, зокрема, з Ніною Строкатою-Караванською.

Систематичні переслідування розпочалися в травні 1972. На допиті в обласному управлінні КДБ СРСР 1974 звинуватили в українському націоналізмі. 11 березня виключений з КПРС, 5 травня звільнений з роботи в Одеському університеті. Звільняють з Музею народної архітектури й побуту в Києві.

1976 Барладяну влаштувався старшим науковим співробітником Одеського музею західного і східного мистецтв. Наукові статті публікує під прізвищами друзів. 16 червня того ж року — обшук у квартирі. Вилучені збірка віршів «Ший, дружино, швидше прапор», автобіоґрафічна повість «Компромісу не буде», низку статей про ситуацію в Україні.

У грудні 1976 В. Барладяну передав керівникові Української Гельсінкської Групи (УГГ) Миколі Руденку копію своєї заяви на ім'я прокурора Одеської обл. з протестом проти переслідувань за національними мотивами, а також статтю «До людей доброї волі» й автобіоґрафічний нарис «А як же інакше?». Російський текст нарису 1977 опублікований у Парижі, друге видання — у його книжці «Лихо з розуму» (1979). Барладяну розповсюджував матеріали УГГ.

Заарештований Одеською прокуратурою 2 березня 1977 року. Під час арешту оголо-сив безтермінову голодівку, яку на прохання рідні зняв після суду, що відбувся 27-29 червня 1977 року. Засуджений на 3 р. позбавлення волі в таборах загального режиму за ст. 187-1 КК УРСР («наклепи на радянський державний і суспільний лад»). До звинувачення долучили також наукові праці, чернетки. Барладяну не визнав себе злочинцем. Друзів і родичів на суд не допустили. Учителька Ганна Голумбієвська прийшла в зал суду з квітами, але їх не дозволили вручити підсудному. Вона зачитала заяву про відмову давати покази.

Василя Барладяну утримували в таборі ОР-318/76 (с. Полиці Володимирецького р-ну Рівненської обл.), де він працював у кам'яному кар'єрі. Півроку провів у штрафному ізоляторі (карцері). Зокрема, 13 січня 1980 його посадили за те, що «не став на шлях виправлення». Оголосив чергову голодівку. Загалом за три роки голодував 13 місяців і 17 діб. У неволі написав збірку віршів «Між людством і самотністю», два цикли опові-дань — «Скрижалі мага» та «Уроки історії», а також декілька статей з викриттям радян-ського режиму. Вони вийшли в Парижі в 1979 під загальною назвою «Лихо з розуму».

За три дні до закінчення терміну, 29 лютого 1980, В. Барладяну був вивезений у Рівненський слідчий ізолятор, де проти нього було сфабриковано нову «справу» і він був засуджений 13 серпня 1980 за тією ж статтею ще на 3 р. позбавлення волі. Залучені як експерти доцент Рівненського інституту водного господарства Максимов і доцент Рів-ненського педінституту Лещенко виявили в його віршах і наукових статтях «наклепи» на радянську дійсність і «дружбу народів», переплутавши, щоправда, монгольського ха-на Мамая з однойменним героєм українського фольклору.

Від 4 листопада 1980 Барладяну утримували в таборі № 28 у м. Сніжне, з 17 січня 1981 — в таборі № 82 у с. Гостре Червоноармійського р-ну Донецької обл.

Звільнений 28 лютого 1983. Працював в Одесі електромонтером. Написав повість «В дорозі до матері», історичну драму «Овідій», збірку віршів «До Оксани», а також низку статей з питань історії української культури.

6 вересня 1987 року разом з політв'язнями Михайлом Горинем, Іваном Гелем, Зоряном Попадюком, Степаном Хмарою та Вячеславом Чорноволом створив Українську ініціативну групу за звільнення в'язнів сумління, яка 8 вересня увійшла до Міжнародного комітету захисту політв'язнів.

У вересні 1987 Барладяну увійшов до редакції відновленого В.Чорноволом у серпні журналу «Український вісник» (УВ), член редколегій журналів «Кафедра» і «Українські перспективи».

1990 побував у Канаді та США з лекціями про політичну ситуацію в Україні. У То-ронто вийшли збірки його есеїв «Біля воріт держави» та «Ще раз про неволю». Публікує десятки статей у пресі з політичних питань: «П'ята колона», «Як розв'язати молдавсь-кий вузол», «Як розрубати кримський вузол», «Історія московського бандитизму» та ін. 1992 Барладяну повертається до викладацької роботи в Одеському університеті, у 1994 читає лекції в Духовній Академії УПЦ Київського Патріархату. 1993 редагував кишинівський журнал «Українські перспективи».

Василь Барладяну — автор понад тисячі наукових, науково-публіцистичних праць українською, російською, румунською, німецькою, англійською та французькою мовами. Член Спілки письменників і Спілки журналістів України.

Указом Президента України Віктора Ющенка від 26 листопада 2005 року нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

• До всіх людей доброї волі // Християнський голос. — 1976. — 19 вересня.
• Між людством і самотністю: Поезії політв'язня 1965–1987. — О.-Р.-Д. — 72 с.
• Відсутність картини до Києва…, Сторінка історії українського книгодрукування; Неправославна думка в Київській Русі; Альманах «Євшан-зілля»… Вітаємо! // Український вісник. — 1987. — Вип. 7, 8, 9-10. — С. 191–194, 244–245, 293–297, 416–420.
• Автограф; Біографія; «Миколин син» // Кафедра. — 1988. — № 1. — С. 33 — 39.
• Шевченкова Одеса…// Кафедра. — 1989. — Ч. 7. — С. 143–150.
• Імперська змова проти народів СРСР, Поезії політв'язня, Наукові варіації про украї-нський тризуб, "Тільки нещасний народ міг забути Михайла Жука // Кафедра. — 1989. — Ч. 8. — С. 19-62, 146–148, 196–198.
• Українське питання…// Шлях перемоги. — 1989. — 23 липня.
• Виступ Василя Барладяну (На Установчому з'їзді РУХу // Українські вісті. — 1989. — 12 листопада.
• Тисячоліття напередодні тисячоліть (нім. мовою) Das Jarbuch dar Ukrainenkunde. — Мюн., 1989. — 147–158.
• Дивна однозгідність? // Християнський голос. — 1990. — 28 січня.
• Національно-російська двомовність — смертний вирок народам СРСР. // Сучасність. — 1990. — Ч. 5. — С. 81-86.
• Твори: Ще раз про неволю… — Торонто: Beskyd Graphics, 1990. — 92 с.
• Біля воріт держави. — Торонто, 1990. — 112 с.
• Право на без'язикість. // Сучасність. — 1991. — Ч. 3. — С. 103–109.
• Героїзм, про який забули // Чорноморські новини, № 86 (19485), 1996. — 13 листопа-да.
• Останній маральний резерв нації. / Спільно з П.Скочком // Вечірній Київ. — 1999. — 16 жовтня.
• Між людством і самотністю. Поезії політв'язня. 1965–1987. — Одеса: Юридична лі-тература, 2002. — 264 с.
• Релігія і давні боги України-Русі / У співавторстві з А. Паньковим. — О.: Юридична література, 2002. — 188 с.
• Сонник: Словник сновидінь політкаторжанина. — К.: Юніверс, 2003. — 112 с.
• У дорозі до матері. Повість. Оповідання. — О.: Астропринт, 2008. — 50 с.

• Український вісник. Вип. 7, 8, 9-10. — Париж-Балтимор: Смолоскип, 1971.— С. 145–148, 191–194, 265–267.
• Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 44.— С. 6, 32, 35, 116–117; вип. 45.— С. 23-26; вип. 47.— С. 107–108, 125, 139; 1978, вип. 48.— С. 65; вип. 51.— С. 80; 1980, вип. 54.— С. 34, 65; вип. 56.— С. 111–112; 1981, вип. 58.— С. 74.
• Суд у справі Василя Барладяну (27-29.06. 1977) // Український правозахисний рух. До-кументи і матеріали УГГ.— Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1978. — С. 318–323, 371–381.
• Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. — 1980: 4-21, 8-25, 9-3, 10-17; 1981: 2, 3; 1982; 1984: 9-12
• М.Заярний. У рясі правозахисника // Радянська Україна, 1989. — 8 лютого.
• Романов Дм. Не стареют методы НКВД. // Труд, 1992. — 19 ноября.
• Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 169.
• Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: В 4 т. Т. 1.: Особистості / Харківська правозахисна група; Упорядники Є. Ю. Захаров, В. В. Овсієнко. — Харків: * Фоліо, 2001. — Т.1, с. 20, 28, 31, 39, 40; т. 2, с. 92, 104, 116–117, 127, 134, 137, 139, 164–168, 184; т. 3, с. 48, 68, 91, 110–111; т. 4. с. 75, 140–141, 238–242.
• Анатолій Глущак. Василів хресний шлях // Літературна Україна, 2002. — 24 жовтня.
• Захаров Борис. Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956–1987). / Харківська правозахисна група; Худож.-оформлювач Б.Захаров. — Харків: Фоліо, 2003. — С. 29, 36, 37.
• Архів Управління Служби безпеки України в Одеській області. Спр. 16260-П. — Т. 4. Арк. 261–272.
• Анкета репресованого (Барладяну-Бирладника В. В.) // Архів Ін-ту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України.
• Овсієнко В. Барладяну-Бирладник Василь Володимирович // Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. — Харків: Харківська правозахисна група; «Права лю-дини». — 2006. — 1-516 с.; Частина ІІ. — 517–1020 с. (В.Барладяну: с. 58-62).
• Рух опору в Україні: 1960–1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зі-нкевича, Олеся Обертаса. — К.: Смолоскип, 2010. — 804 с., 56 іл. (В.Барладяну: с. 68-70).
• Василь Володимирович Барладяну-Бирладник: біобібліографічний покажчик / Одес. нац. наук. б-ка; Упоряд. А. В. Іванченко; Автор вступ. ст. В. О. Шлапак; ред. Ірина Сергіївна Шелестович.– Одеса : ОННБ, 2016.– 1 електрон. опт. диск.– (Серія біобібліографічних покажчиків 'Письменники Одеси') .

• https://web.archive.org/web/20120423082500/http://www.nspu.org.ua/dovidnyk/Б
• Помер Василь Барладяну^{[недоступне посилання з лютого 2019]}
• Помер Василь Барладяну-Бирладник^{[недоступне посилання з лютого 2019]}