Бесіди біля каміна

Мікрофон NBC, який використовувався для радіотрансляцій «бесід біля каміна» Рузвельта

Рузвельт розумів, що успіх його адміністрації залежить від сприятливого діалогу з електоратом — це можливо тільки з допомогою методів масових комунікацій — і що справжньою силою президента була можливість взяти на себе ініціативу. Використання радіо для прямих закликів була, мабуть, найбільш важлива з інновацій Рузвельта в політичній комунікації.[1]^:153 Опоненти Рузвельта мали під своїм контролем більшість газет в 1930-ті роки і також відгуки преси були під їх контролем, залучаючи потрібні їм редакційні коментарі. Історик Бетті Хаучін Вінфілд каже,

«...він і його радники були стурбовані, що упередженість газет майже напевно вплинуть на шпальти новин»[2].

Історик Дуглас Б. Крейг каже, що він «надав виборцям можливість отримати інформацію незасмічену упередженнями власників газет» з допомогою нового засобу — радіо.[3]

Рузвельт вперше використав те, що стало пізніше відомо як «бесіди біля каміна» в 1929 році, як губернатор штату Нью-Йорк.[4] Він зіткнувся з консервативним республіканським законодавчим органом, тому під час кожної законодавчої сесії він зрідка звертався безпосередньо до жителів Нью-Йорка.[5] Його третя губернаторська промова—3 квітня 1929 року на радіо WGY—вважається біографом Рузвельта Френком Фріделем першою його бесідою.

У цих промовах Рузвельт звертався до радіослухачів по допомогу в схваленні його плану. Листи рясніли після кожної з цих промов, що допомагало тиснути на законодавців, щоб ті вживали заходів, які пропонував Рузвельт.[6]

Ставши Президентом, Рузвельт почав виголошувати неофіційні промови з 12 березня 1933 року, через вісім днів після своєї інавгурації. Він провів свій перший тиждень боротьбою з місячною епідемією закриттів банків, які руйнували сім'ї по всій країні.[7]^:78 Він закрив всю американську банківську систему 6 березня. 9 березня Конгрес прийняв Надзвичайний банківський закон, який Рузвельт використовував для ефективної роботи по створенню Федерального страхування вкладів, коли банки відкрили.[8] О 10 годині за східним часом, недільного вечора, напередодні закінчення банківських канікул, Рузвельт виступив по радіо до публіки у понад 60 мільйонів чоловік, щоб сказати їм зрозумілою мовою «про те, що було зроблено в останні кілька днів, чому це було зроблено, і які будуть наступні кроки».^:78–79

В результаті, за словами історика економіки Вільяма Л. Зільбера, сталася «дивовижна зміна суспільної довіри … Сучасна преса підтверджує, що громадськість визнала гарантію і, як наслідок, повірила,  що банки знову будуть в безпеці, як пояснив Президент, в своїй першій бесіді.» Протягом двох тижнів люди повернули більше половини коштів, які вони збирали, а також перший біржовий день після банківських канікул  відзначився найбільшим одноденним відсотковим зростанням цін.

Термін «бесіда біля каміна» була навіяна заявою прес-секретаря Рузвельта Стівена Ерлі, який сказав, що президенту подобалося уявляти публіку, як кількох людей, що сидять навколо його каміна. Слухачі могли уявити ФДР у своєму кабінеті, перед каміном і що вони сиділи поруч із ним.[9]^:57–58 Термін був вигаданий виконавчим директором CBS Вашингтонського офісу Гаррі С. Бутчером,[10] у прес-релізі, до промови від 7 травня 1933. Цю фразу часто приписують журналісту CBS Роберту Трауту, але він сказав, що він був лише першою людиною, яка використала її в ефірі.[11] Назва була підхоплена пресою і громадськістю і в подальшому використовувалася самим Рузвельтом,[12] ставши частиною американського фольклору.

Ходять чутки, що лише якщо ми відмовимось від нашої свободи, наших ідеалів, нашого способу життя лише так ми зможемо правильно організувати власну оборону і дорівнятися до сили агресорів. ... Я не поділяю цих страхів

— FDR's fireside chat of May 26, 1940, "Бесіда біля каміна" від 26 травня 1944 року

Рузвельт зазвичай виступав з кімнати для прийому дипломатів в Білому домі. Він прибував за 15 хвилин до ефіру, щоб привітатись з представниками преси, включаючи теле- та радіокореспондентів. Ведучий NBC з Білого дому Карлтон Е. Сміт представляв його просто: «Пані та панове, Президент Сполучених Штатів». Рузвельт найчастіше починав промови словами: «мої друзі» або «мої дорогі американці», і він читав свій виступ з швидкозшивачів. Радник Президента і спічрайтер Семюел Розенман згадував, що він використовував загальні аналогії і слідкував за тим, щоб уникнути драматичних ораторій: «він шукав слова, які б він використовував в неофіційній бесіді з його друзями».^:58 Вісімдесят відсотків слів, що були використані входили до тисячі найбільш часто використовуваних слів в англійській мові.

Історик радіо Джон Даннінг писав, що «це був перший раз в історії, коли велика частина населення могла слухати безпосередньо голову держави, і ці бесіди часто приписують до факторів, що допомагали зберігати високу популярність Рузвельта».

Кожне радіозвернення пройшло через десяток репетицій. Пильну увагу було також приділено подачі Рузвельта. Коли він зрозумів, що в ефірі було чутно незначний свист через щілину між його двома передніми нижніми зубами, Рузвельт встановив собі змінний міст.^:58

Рузвельт вважається^[ким?] одним з найбільш ефективних ораторів в історії радіо. Хоча «бесіди біля каміна», іноді вважалися щотижневими подіями, Рузвельт виголосив всього 30 промов за час президентства тривалістю у 4422 дні.[13] Він заперечував тим, хто запропонував йому виступати по радіо частіше, як видно у відповіді Расселу Леффингвеллу після звернення 23 лютого 1942 року:

Єдине чого я побоююсь так це те, що мої «бесіди» стануть настільки частими, що вони втратять свою ефективність. … Кожний мій вихід в ефір означає чотири чи п'ять днів понаднормової роботи з підготовки того, що я кажу. Взагалі-то я не можу собі дозволити забирати цей час у важливіших справ. Я думаю, що ми маємо уникати надмірного особистого лідерства — мій добрий друг Вінстон Черчиль трохи постраждав через це.

Плакат військового виробництва, що цитує уривок бесіди Рузвельта від 23 лютого 1942 року

Радіоаудиторія Рузвельта в середньому становила 18 % у мирний час, і 58 % під час війни.[28] Ці «бесіди біля каміна» привертали більше слухачів, ніж найпопулярніші радіо-шоу, які слухали 30-35 відсотків радіослухачів. Бесіду Рузвельта від 29 грудня 1940, прослухали 59 відсотків радіослухачів. Його промову від 27 травня 1941 року, прослухали 70 відсотків радіослухачів.^:240

Приблизно 62 100 000 людей почули бесіду Рузвельта 9 грудня 1941 — два дні після нападу на Перл-Гарбор — досягнувши 79 за рейтингом Хупера, що є максимумом для президентської промови. Приблизно 61 365 000 дорослих були слухачами 23 лютого 1942, під час наступної бесіди Рузвельта, у якій він виклав основні цілі війни.[29] Напередодні промови Рузвельт попросив громадян мати карту світу перед ними. «Я буду говорити про дивні місця, про які багато хто з них ніколи не чули — місця, що тепер є полями битви за цивілізацію», — сказав він своїм спічрайтерам. «Я хочу пояснити людям щось з географії—про те, що є нашою проблемою і про те, якою повинна бути загальна стратегія війни. … Якщо вони зрозуміють проблему і те, куди ми рухаємось, я впевнений, що вони можуть прийняти будь-які погані новини не падаючи духом.» Продажі нових карт і атласів були безпрецедентними, хоча багато людей витягнули старі торгові карти із сховищ і закріпили їх на стінах.^:319 Нью-Йорк Таймс" назвав виступ «одним з найвеличніших у кар'єрі Рузвельта».^:320

Письменник Сол Беллоу згадав одне прослуховування бесіди під час прогулянки в Чикаго в один з літніх вечорів. «В'янення ще не зачепило в'язи, і під ними водії зупинилися, паркуючись бампер до бампера, і увімкнули свої радіоприймачі, щоб послухати Рузвельта. Вони опустили скло і відкрили двері автомобілів. Скрізь один і той же голос, з його дивним східним акцентом, який в іншій би ситуації дратував весь середній Захід. Ви могли б чути, не пропускаючи жодного слова, коли ви прогулювалися. Ви відчували щось спільне з цими невідомими водіями, чоловіками і жінками, що палять цигарки в тиші, не так багато, не стільки обдумуючи слова Президента скільки підтверджуючи правоту його тону і беручи запевнення з нього.»^:450–451[30]

Цей рівень близькості з політикою змушувала людей відчувати ніби вони теж були частиною процесу прийняття рішень в адміністрації і незабаром відчули, що вони знали Рузвельта особисто. Найголовніше, вони стали довіряти йому. Традиційна преса полюбила Рузвельта, тому що вони теж отримали безпрецедентний доступ до справ уряду.[31]

Кожен президент США з часів Рузвельта періодично  звертається до американського народу, спочатку на радіо, а пізніше додавши до цього телебачення та Інтернет. Практика регулярних промов почалася в 1982 році, коли президент Рональд Рейган почав виходити в радіоефір щосуботи.[32]

• Craig, Douglas B. Fireside Politics: Radio and Political Culture in the United States, 1920—1940. Baltimore: Johns Hopkins University Press, 2000. ISBN 9780801883125
• Foster, Tiara Kay. «Constructing a World War II America: The Rhetorical Craftsmanship of Franklin D. Roosevelt». PhD Dissertation. Syracuse University, 2013.[34]
• Hayes, Joy Elizabeth. 2000. «Did Herbert Hoover Broadcast the First Fireside Chat? Rethinking the Origins of Roosevelt's Radio Genius». Journal of Radio Studies. 7, no. 1: 76–92. ISSN 1095-5046

• Kiewe, Amos. FDR's First Fireside Chat: Public Confidence and the Banking Crisis. College Station: Texas A & M University Press, 2007. ISBN 9781585445974
• Lenthall, Bruce. Radio's America: The Great Depression and the Rise of Modern Mass Culture. Chicago: University of Chicago Press, 2007. ISBN 9780226471921
• Levine, Lawrence W., and Cornelia R. Levine. The Fireside Conversations: America Responds to FDR During the Great Depression. Berkeley: University of California Press, 2010. ISBN 9780520265547
• Lim, Elvin T. 2003. «The Lion and the Lamb: De-mythologizing Franklin Roosevelt's Fireside Chats.» Rhetoric & Public Affairs 6#3 (2003): 437—464. ISSN 1094-8392

• Ryan, Halford Ross. Franklin D. Roosevelt's Rhetorical Presidency. New York: Greenwood Press, 1988. ISBN 9780313255670
• Ryfe, David Michael. 2001. «From media audience to media public: a study of letters written in reaction to FDR's fireside chats.» Media, culture & society 23#6 (2001): 767—781.
• Ryfe, David Michael. 1999. «Franklin Roosevelt and the fireside chats.» Journal of communication 49#4 (1999): 80-103. ISSN 0021-9916

• Winfield, Betty Houchin. FDR and the News Media. Urbana: University of Illinois Press, 1990. ISBN 9780252016721

• The New Deal Network Архівовано 23 грудня 2008 у Wayback Machine. from the Roosevelt Institute
• The Real Deal: Media and the Battle to Define Roosevelt's Social Programs at the University of Virginia: audio with editorial and cartoon reactions.
• Vincent Voice Library at Michigan State University, with many Roosevelt speeches in MP3 format