Битва за Станіслав (1944)

З метою створення надійного захисту міста німецьке військове командування виділило чималі сили, розмістивши в Станіславі штаб німецької армії, забезпечивши своїх військових танками й артилерійськими гарматами у великих кількостях. Було організовано сильне укріплення вогневих точок, особливо в приміщенні будівлі сьогоднішнього Івано-Франківського міського суду, що знаходиться на вулиці Ґрюнвальдській, 11 і будівля Укрпошти міста по вулиці Незалежності, 6. Повітряний простір контролювався під командуванням німецького повітряного аса — Еріха Хартмана.

Передові загони першого танкового батальйону радянських військ 29 березня 1944 р. спочатку захопили залізничну станцію в місті Надвірна й заволоділи самим районним центром; пізніше, рухаючись у сторону міста Богородчани, захопили німецьку колону автомашин і другий танковий батальйон, що просувався з міста Коломиї до Станіслава. Ввечері 30 березня 1944 р. вдалося вийти на південну околицю міста, яка досить надійно оборонялася фашистськими військами.

Впродовж наступної ночі (з 30 березня на 31 березня 1944 р.) точилися жорстокі та довгі битви. Неабияким героїзмом відзначився в той час лейтенант Духов А. М., який в числі перших танкістів увірвався в місто на своєму танку і під час вуличних боїв знищив 3 танки, 4 гармати та близько 40 автомашин ворога. Пізніше його танк зазнав пошкодження, та не зважаючи на це, екіпаж продовжував впевнено боротись з ворогом.

Ще одним сміливцем 01 квітня 1944 р. виявився танк Т-34 гвардії старшого лейтенанта Сіріка Д. І., який вступив у бій з двома німецькими танками. Проте, невдовзі був підбитий, загорівся, але продовжував рухатись у бік ворога. Бій закінчився поразкою радянських військових: сам командир танка, лейтенант Верьовкін Ю. Ф., водій-механік Кочубей Д. А. та інші згоріли.

Неабияких втрат зазнали війська радянської армії внаслідок запеклих танкових атак. Завдяки надійній захищеності міста важкими танками і вправності німецької авіації радянські війська змушені були відступити. Крім того, 01 квітня 1944 р. німецький повітряний ас Еріх Хартман збив два радянських літаки над повітряним простором міста Коломиї.

Бої за місто Станіслав та населені пункти області тривали. Вагому роль в захисті рідної землі відіграли воїни ОУН-УПА, які, зокрема, впродовж п'яти тижнів вели важкі бої проти більшовицьких партизанів: з 23 квітня, коли більшовики захопили Чорний Ліс, до 1 червня, коли остаточно загін «Іскру» було розгромлено. Запекла битва закінчилася повною перемогою УПА. 29 квітня радянські партизани захопили с. Грабівку, «столицю» Чорного лісу, й розстріляли в ньому 23 цивільні особи, в тому числі капелана чорноліських відділів УПА, о. Микитюка, який перед війною був катехітом Української гімназії в Станиславі.

Другий етап, який завершується визволенням міста, припадає на липень 1944 р. До цього часу німецькі війська добре укріпили свої позиції в місті, а також області в південно-східному напрямку. Як вогневі точки в Станіславі були поставлені танки другої угорської танкової дивізії, а позиційна німецька оборона проходила по лінії населених пунктів Живачів, Жабокруки, Олеша, Озеряни, Хотимир, Обертин, Жуків, Отинія, Нижнів, ін. В цілому ця відстань сягала сімдесяти кілометрів. Саме на цьому напрямку німецьке командування очікувало поганого для себе розвитку подій. Тому й зосередило потужний захист, залишивши на першій позиції тільки прикриття, а основні сили відвело на добре підготовлені місця з виритими траншеями та великою кількістю мінних загород, які були розміщені на вигідних для оборони висотах і знаходилися в напрямку сходу від міста Тлумача. Війська підтримувались танками, самохідними артилерійськими установками, артилерією та мінометами.

21 липня 1944 р. на Станіслав і Тлумач з південно-східного напрямку під командуванням генерала-майора Афоніна І. М. почали наступати військові частини вісімнадцятого гвардійського стрілецького корпусу.

Пройшовши важкі бої, 151-ша, 161-ша, та 395-та стрілецькі дивізії радянських військ вранці 22 липня 1944 р. просунулись вперед на 8 км. Вони захопили такі населені пункти, як: Хотимир, Озеряни, Олеша. Під Тлумачем на радянські військові частини чекав сильний опір ворога. Тоді на головний ударний напрямок було кинуто вищевказані стрілецькі дивізії, які наступили на Станіслав з південно-західної та західної околиць. З важкими боями були взяті Марківці, Братківці, Богородчани, Іваниківка, Радча, Лисець. Завдяки підтримці танків перейшла у наступ 237-а стрілецька дивізія та звільнила міста Тлумач і Тисменицю, а згодом — село Хриплин.

Перед штурмом Станіслава керівництво корпусу радянських військ пообіцяло, що той командир, чия частина першою увірветься в місто, буде його комендантом. Вранці 26.07.1944 р. 569-й стрілецький полк 161-ї стрілецької дивізії, який очолював полковник Василь Федотов, прориваючись з села Крихівців до південної околиці Станіслава, прорвався на цегельний завод, де знаходились роти німецьких солдат. Німці перейшли в контратаку, і батальйону прийшлось вести бій в оточенні. Так Василь Федотов став першим станіславським комендантом.

У ніч на 27.07.1944 р. частини 18-го гвардійського стрілецького корпусу під командуванням генерал-майора Афоніна І. М. та 30-го стрілецького корпусу під командуванням генерал-майора Лазько Г. С. спільно з військами 95-го стрілецького корпусу генерал-майора Мельникова І. І. з півдня і 74-го стрілецького корпусу генерал-лейтенанта Шевердіна Ф. Е. з півночі звільнили Станіслав.

У боях за місто відзначилися лейтенанти А. Савельєв, Т. Симаков, капітани П. Дадугін, Я. Панишев, майори В. Цимбалюк, С. Марковцев, лейтенант медичної служби К. Матросова та ін. 26 військових частин були удостоєні почесного найменування «Станіславських». Близько тисячі солдат і офіцерів за мужність і героїзм нагороджено орденами і медалями.

Під час другої світової війни місто три роки (1941—1944) було під нацистською окупацією. За цей час економіці й господарству Станіслава було завдано величезної шкоди. За документами Національної державної комісії з розслідувань злодіянь німецько-фашистських окупантів (НДК) загальна кількість загиблих по місту становить 128272 особи, з них 127352 євреїв, хоча вважається, що дані цифри стосуються не тільки міста, а всієї області загалом. Майже 18 тис. осіб вивезли на роботу до Німеччини. Водночас активно у той час боролися із загарбниками підпільники Організації Українських Націоналістів — Української Повстанської Армії.

До 5 серпня 1944 р. вся Станиславівщина була в руках нових окупантів. З цього моменту для УПА й збройного підпілля ОУН на Станиславівщині почався наступний період боротьби — проти московсько-більшовицьких окупантів.

1. https://reibert.info/threads/bitva-za-misto-stanislav-ivano-frankivsk     

2. https://www.google.com/search?q=73-річниця+визволення+Івано-Франківська+від+німецько-фашистських+окупантів

3. Альманах Станиславівської землі : збірник матеріялів до історії Станиславова  і Станиславівщини т. 1 / за ред. Богдана Кравціва. – Нью-Йорк, 1975. –  959 c.

4. https://www.google.com/search?q=Кінохроніка+Станіслава+1944+року+–+визволення+міста+радянськими+військами

5. https://www.google.com/search?q=Івано-Франківська+обласна+універсальна+наукова+бібліотека+ім.+І.Франка+ДОПОКИ+ЖИВЕМО+–+ПАМ’ЯТАЙМО 

6. https://www.facebook.com/NashePrykarpattia/posts /історія-івано-франківська