Битва при Ардебілі

Від початку VIII століття між Хозарією та Арабським халіфатом тривала безперервна боротьба за контроль над Закавказзям. Свого піку хозарська експансія сягнула в 730/731 року (112 рік хіджри). Хозарська армія, яку очолював син кагана Барджіль, вторглась до арабських володінь через Дар'яльську ущелину, пройшла Арран і вступила на територію сучасного Ірану. Правитель області Джаррах ібн Абдалла аль-Хакамі, який раніше вже неодноразово воював з хозарами, не мав достатньо сил для військової сутички, тому відступив до Ардебіля. Там він спочатку зайняв неприступну позицію біля гори Сабалан, маючи намір очікувати на підкріплення з центральних областей Халіфату. Однак потім з якихось причин (можливо, через загрозу Ардебілю) він наважився на вилазку. Противники зустрілись на рівнині. Армія арабів налічувала 25 тисяч вояків, хозарські ж сили багаторазово її переважали. В арабських джерелах називається число 300 тисяч осіб (воно визнається перебільшеним).

Битва тривала два дні. Більшість арабських воїнів загинули. Надвечір другого дня із настанням темряви багато хто з уцілілих в арабському таборі залишили поле бою. У Джарраха не залишилось армії, тому вранці третього дня хозари пішли в останню атаку, в результаті якої араби почали тікати. За легендою воєначальникам удалось зупинити паніку закликом померти за Аллаха, і воїни бились на смерть. Джаррах загинув у бою. Хозарський предводитель відрізав йому голову та насадив її на спис як трофей. З усієї арабської армії вдалось урятуватись лише кільком сотням утікачів. Серед них був дехто Скалаб (тобто слов'янин), який особисто доповів халіфу про катастрофу.

Після розгрому арабського війська хозари взяли в облогу Ардебіль, оточивши його катапультами. Після нетривалого опору місто здалось. Хозари перебили захисників та узяли великий полон. Потім військо розсіялось країною для грабунків. Хозарська кіннота вирушила далі углиб Халіфату й досягнула околиць Діярбакира та Мосула, де її зупинила арабська армія.

Звістка про успіх хозарів знайшла відображення у вірменських та візантійських джерелах. Вірогідно, з ним має безпосередній зв'язок укладений 732 року династичний шлюб сина візантійського імператора Костянтина V з дочкою хозарського кагана Віргора Чичак. У єврейсько-хозарському листуванні взяття Ардебіля пов'язується з подвигами полководця Булана — майбутнього родоначальника династії беків.

Тим не менше, навіть настільки глибоке просування не могло забезпечити докорінний перелом у перебігу конфлікту. До січня 731 року свіже арабське військо під керівництвом полководця Саїда аль-Хараші вибило хозарів з усіх захоплених позицій. За шість років, 737, арабський полководець Марван ібн Мухаммед (майбутній халіф) у відповідь організував широкомасштабний похід углиб Хозарії, в результаті якого експансія хозарів до Закавказзя була зупинена на тривалий час.

• Blankinship, Khalid Yahya (1994). The end of the jihâd state: the reign of Hishām ibn ʻAbd al-Malik and the collapse of the Umayyads. State University of New York Press. с. 149–150. ISBN 978-0-7914-1827-7.
• Kevin Alan Brook. The Jews of Khazaria. 2nd ed. Rowman & Littlefield Publishers, Inc, 2006
• Douglas M. Dunlop. The History of the Jewish Khazars, Princeton, N.J.: Princeton University Press, 1954
• Peter B. Golden. Khazar Studies: An Historio-Philological Inquiry into the Origins of the Khazars. Budapest: Akademia Kiado, 1980
• Norman Golb and Omeljan Pritsak, Khazarian Hebrew Documents of the Tenth Century. Ithaca: Cornell Univ. Press, 1982