Будинок Маранца

Побудований у 1880-х рр. і належав купцю, потомственому почесному громадянину Соломону Маранцу — одному із найбагатших мешканців Проскурова кінця XIX — початку XX ст. Він вів торгівлю переважно цукром і гасом, здавав в оренду численну свою нерухомість, володів паровим млином і цукровим заводом. «Цукрозаводчик» С. Маранц мав одну з найкращих садиб у місті із двоповерховим особняком в оточенні чудового саду. На початку 1900-х років С. Маранц надав свій будинок у розпорядження Громадських зборів — такого собі органа місцевого самоврядування, до якого входило 96 найвпливовіших проскурівчан. На своїх засіданнях вони приймали рішення (т.зв. «присуди») стосовно різних питань міського життя, та направляли їх до міської думи. Як правило, дума до таких «присудів» прислуховувалась та брала до виконання.

З перших днів радянської влади будинок Маранца опинився в розпорядженні штабу окремої кавалерійської бригади Г.Котовського, пізніше тут знаходились різні радянські й військові установи. Недобру славу будинку з колонами принесли 1930-ті рр. Спочатку тут до 1938 р., знаходилося окружне відділення НКВС, а згодом, до 1941 р. — особливий відділ НКВС 5-ї армійської кавалерійської групи. У жахливі роки сталінських репресій у прилягаючих до цього будинку підвалах були знищені тисячі безневинних людей.

Нове життя для колишнього будинку Маранца розпочалося у післявоєнні роки, коли тут розташувався Палац піонерів. В 1989 р. Палац піонерів переїхав у нове приміщення, що було споруджено на вул. Прибузькій (нині — Палац творчості дітей і юнацтва), а в будинку № 46 розмістився обласний театр ляльок, який був заснований у 1970 р.

Двоповерховий, цегляний, тинькований, у плані — Т-подібний. Витриманий у класичному стилі. На головному фасаді домінує портик з чотирма колонами іонічного ордеру, який увінчаний масивним трикутним фронтоном з напівциркульним слуховим вікном по центру. Середні колони портика утримують балкон, оздоблений балюстрадою. Деталі декору і підкреслено пофарбуванням. У 20 ст. будинок кілька разів перебудовувався, поки не набув свого остаточного вигляду.

1. Тимофеєва Л. О. Планування, забудова та економічний розвиток Проскурова в XIX — на поч. XX ст. // Наукові записки «Хмельницькому — 500». Хмельницький, 1993. — Вип. 1. — С. 3—18.
2. Кур'яков О., Кульбаба Л. Міська архітектура Проскурова — Хмельницького // Місто Хмельницький в контексті історії України. Матеріали наукової конференції, присвяченої встановленню дати «1431 рік» датою найдавнішої згадки про Хмельницький в історичних документах / Ред. кол. Баженов Л. В. та ін. — Хмельницький, 2006. — С. 161—166.
3. Єсюнін С. Прогулянка Проскуровом. Історичні нариси // Хмельницький: Хмельницький обласний краєзнавчий музей, 2008. — 160 с.
4. Западенко І. «До основанья, а затем…» Стан пам'яток архітектури та містобудування у м. Хмельницькому. Підсумки громадського моніторингу // Хмельницькі краєзнавчі студії. Науково-краєзнавчий збірник. — Хмельницький, 2014. — Вип. 1. — С. 88—95.