Будинок купця Немеця (Кременчук)
Будинок купця Немеця — історична будівля початку XX століття у місті Кременчук (Полтавська область, Україна). Будівля є пам'ятником архітектури міста, нині у ньому розташовується шкірно-венерологічний диспансер.
Будинок купця Немеця | |
---|---|
Будинок у 2011 році | |
49°04′25″ пн. ш. 33°24′58″ сх. д. | |
Країна | Україна |
Розташування | Кременчук |
Дата закінчення спорудження | 1901 |
Адреса | вулиця 1905 року 23 |
Будинок купця Немеця Будинок купця Немеця (Україна) | |
Будинок купця Немеця у Вікісховищі |
Історія
У 1878 році кременчуцький промисловець Ісаак Гершкович Немець побудував на Веселій вулиці (нині — вулиця 1905 року) паровий млин, який згодом перетворився на найбільше у місті борошномельне товариство «І. Немець і Сини». Тут на початку XX століття серед перших у галузі було побудовано шестиповерховий паровий млин високого помелу, заснований на вертикальній технології. Товариство виробляло борошна на 1,5 млн рублів на рік, в основному продукція відправлялася по Дніпру до Вітебської губернії (нині — Білорусь). На млині працювало близько 100 осіб. Пізніше на базі товариства виникло «Південно-Російське борошномельної і лісопильної справи акціонерне товариство», у якому було зайнято понад 200 робочих[1]. Окрім промисловості, Немеці також володіли Катерининським театром, який розміщувався на нинішній вулиці Гагаріна[2].
У 1901 році поряд з млином на вулиці Веселій побудовано особняк одного з синів, Б. Немеця, прикрашений чавунним мереживом[1]. Повз будинок по вулиці Веселій проходив третій маршрут Кременчуцького трамваю, згодом скасований у роки радянсько-німецької війна[3]. У радянські роки млин Немеця перетворено в державний і включено в трест «Союзхліб». За кількістю робочих, обсягами зерна, що переробляється і виробленою продукцією млин посідав перше місце по Україні, переробляючи щодоби 12 тис. пудів пшениці і 6 тис. пудів жита. Після повені 1931 року, яка сприяло поширенню туберкульозу, у відремонтованому будинку Немеця відкритий дитячий нічний санаторій на 40 ліжок[1].
Особняк уцілів під час Другої світової війни, коли була знищена велика частина міської забудови. У ньому розмістили шкірно-венерологічний диспансер[1]. Станом на 2016 рік, будівлю включено до списку пам'ятників архітектури Кременчука[4].
Галерея
- Ґанок
- Зовнішнє оздоблення
Див. також
Литература
- Лушакова А. Н., Евселевский Л. И. «Улицами старого Кременчуга», 2001 год.
Примітки
- Лушакова А.Н., Евселевский Л.И. Промышленник И. Немец в Кременчуге (рос.). okrain.net.ua. Процитовано 30 квітня 2017.
- Кобзар В.В. Культурне життя провінційного міста Кременчук (кінець 19 – початок 20 ст.) (рос.). okrain.net.ua. Процитовано 5 жовтня 2017.
- Тархов С.А., Козлов К.П., Оландер А. Энциклопедический путеводитель «Электротранспорт Украины». — Варто, 2011.
- ПЕРЕЛІК ОБ’ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ МІСТА КРЕМЕНЧУКА. Официальный портал Кременчугского городского совета и исполнительного комитета. Кременчугский городской совет. 2016.