Будинок купця Немеця (Кременчук)

Будинок купця Немеця — історична будівля початку XX століття у місті Кременчук (Полтавська область, Україна). Будівля є пам'ятником архітектури міста, нині у ньому розташовується шкірно-венерологічний диспансер.

Будинок купця Немеця
Будинок у 2011 році
49°04′25″ пн. ш. 33°24′58″ сх. д.
Країна  Україна
Розташування Кременчук
Дата закінчення спорудження 1901
Адреса вулиця 1905 року 23
Будинок купця Немеця
Будинок купця Немеця (Україна)
 Будинок купця Немеця у Вікісховищі

Історія

У 1878 році кременчуцький промисловець Ісаак Гершкович Немець побудував на Веселій вулиці (нині — вулиця 1905 року) паровий млин, який згодом перетворився на найбільше у місті борошномельне товариство «І. Немець і Сини». Тут на початку XX століття серед перших у галузі було побудовано шестиповерховий паровий млин високого помелу, заснований на вертикальній технології. Товариство виробляло борошна на 1,5 млн рублів на рік, в основному продукція відправлялася по Дніпру до Вітебської губернії (нині — Білорусь). На млині працювало близько 100 осіб. Пізніше на базі товариства виникло «Південно-Російське борошномельної і лісопильної справи акціонерне товариство», у якому було зайнято понад 200 робочих[1]. Окрім промисловості, Немеці також володіли Катерининським театром, який розміщувався на нинішній вулиці Гагаріна[2].

У 1901 році поряд з млином на вулиці Веселій побудовано особняк одного з синів, Б. Немеця, прикрашений чавунним мереживом[1]. Повз будинок по вулиці Веселій проходив третій маршрут Кременчуцького трамваю, згодом скасований у роки радянсько-німецької війна[3]. У радянські роки млин Немеця перетворено в державний і включено в трест «Союзхліб». За кількістю робочих, обсягами зерна, що переробляється і виробленою продукцією млин посідав перше місце по Україні, переробляючи щодоби 12 тис. пудів пшениці і 6 тис. пудів жита. Після повені 1931 року, яка сприяло поширенню туберкульозу, у відремонтованому будинку Немеця відкритий дитячий нічний санаторій на 40 ліжок[1].

Особняк уцілів під час Другої світової війни, коли була знищена велика частина міської забудови. У ньому розмістили шкірно-венерологічний диспансер[1]. Станом на 2016 рік, будівлю включено до списку пам'ятників архітектури Кременчука[4].

Галерея
  • Ґанок
  • Зовнішнє оздоблення

Див. також

Литература
  • Лушакова А. Н., Евселевский Л. И. «Улицами старого Кременчуга», 2001 год.

Примітки
  1. Лушакова А.Н., Евселевский Л.И. Промышленник И. Немец в Кременчуге (рос.). okrain.net.ua. Процитовано 30 квітня 2017.
  2. Кобзар В.В. Культурне життя провінційного міста Кременчук (кінець 19 – початок 20 ст.) (рос.). okrain.net.ua. Процитовано 5 жовтня 2017.
  3. Тархов С.А., Козлов К.П., Оландер А. Энциклопедический путеводитель «Электротранспорт Украины». — Варто, 2011.
  4. ПЕРЕЛІК ОБ’ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ МІСТА КРЕМЕНЧУКА. Официальный портал Кременчугского городского совета и исполнительного комитета. Кременчугский городской совет. 2016.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.