Бірманська кішка
Бірманська, Священна кішка Бірми (англ. Sacred birman, SBI) — порода кішок, що за розмірами займає середнє положення між перською та сіамською.
Бірманська кішка  | |
|---|---|
.jpg.webp) | |
| Кошеня | |
| Походження | Франція |
| Інші назви | Священна кішка Бірми, Священна кішка |
| Індексація породи | SBI |
| Вага самців | 4,5-6 кг |
| Вага самок | до 3 кг |
| Стандарти породи | |
| FIFe | стандарт |
| CFA | стандарт |
| TICA | стандарт |
| ACFA/CAA | стандарт |
| ACF | стандарт |
| CCA | стандарт |
| Кіт свійський (Felis catus) | |
Історія
Походження породи пов'язують із храмами й монастирями Бірми, де, як припускають, служителі утримували кішок і вважали їх священними. Можливо, вони були виведені шляхом схрещування сіамських із двоколірними довгошерстими.
Почали розводити бірманських кішок у Франції у 20-х роках XX століття. Уперше порода була визнана в 1925 році. У 1959 році кішки цієї породи потрапили в США.
Розмноження
У приплоді бірманських кішок звичайно буває 3-4 кошенят.
Четверо кошенят
Мама облизує дитинча
Троє кошенят п'ють молоко
Кошеня з мамою
Характер
Ласкава, спокійна, дружелюбна і кмітлива тварина. Мирно уживається з іншими тваринами. Має тихий голос і рідко його подає.
Зовнішній вигляд
Кішки бірманської породи мають тіло середньої величини, масивне, міцне, низько посаджене. Корпус довгий, кінцівки короткі, кремезні, міцні. Лапи округлі, великі, сильні. Голова велика, з міцним черепом, з повними, круглими щоками. Добре розвинені вилиці. Ніс короткий, але не кирпатий, без сіделки. Щелепи сильно розвинені, з виступаючим підборіддям. Вуха прямі, широко розставлені, на кінчиках трохи заокруглені. Ширина біля основи дорівнює висоті вух. Очі трохи овальні, майже круглі. Завжди рівного темно-блакитного кольору. Хвіст середній за розмірами, пухнастий, особливо на кінчику. Під час руху кішка тримає його прямо, без зламів. У положенні сидячи може згинати його, як білка.
Хутро не збивається й має шовковисту текстуру, з невеликим підшерстям, від довгої до напівдовгої (залежно від частини тіла), що трохи в'ється на животі. На морді хутро коротке, поступово подовжується до щік і досягає максимальної довжини на комірі навколо шиї, на спині й боках.
Забарвлення
Забарвлення тіла світле, нижня частина світліша, майже біла. Мітки розташовані на морді (маска), вухах, кінцівках і хвості. Маска повинна вкривати всю морду, у тому числі й щоки, і з'єднуватися з вухами доріжкою. Перехід між мітками й тлом добре виражений, контрастний, виразний. Забарвлення міток більш рівномірне. Білі «панчішки» на лапах симетричні. На передніх кінцівках вони закінчуються на рівні міжфалангових суглобів. На задніх «панчішки» з верхнього боку розташовуються, як і на передніх, з нижнього боку — піднімаються майже до скакального суглоба. Інакше їх ще називають «крагами», «шпорами».
Має гімалайське забарвлення з характерними для породи білими «панчішками». Колірні варіації породи різноманітні.
Світлини
Джерело
Заведия Т. Л. Сучасна енциклопедія любителя кішок: 1500 корисних порад фахівців. — Донецьк : БАО, 2004. — ISBN 966-548-910-0.