Вавилонська блудниця

Вавило́нська блу́дниця (лат. Babyloniacus fornicaria, Вавилонська повія) — апокаліптичний образ у християнстві, заснований на розповіді з книги «Одкровення Івана Богослова». Образ Вавилонської блудниці і пояснення пов'язаної з нею символіки стали предметом численних богословських тлумачень і суперечок. Пізніше цей вираз стали розуміти буквально (вавилонська блудниця) і застосовувати, відповідно, до жінки легкої поведінки, чия порочність придбала небувалих, «історичних» масштабів. А. С. Пушкін про А. П. Керн (з листа до А. Н. Вульф від 7 травня 1826 року): «Що робить Вавилонська блудниця Анна Петрівна?»

Вавилонська блудниця Вільям Блейк (1757—1827)

Першоджерело образу
Ангел показує Івану Богослову Вавилонську блудницю (французька мініатюра, XIV століття)

Першоджерелом образу Вавилонської блудниці стало Одкровення Івана Богослова (друга половина I століття), якому явився один із семи ангелів, які мали сім чаш, і запропонував: «підійди, я покажу тобі суд» (Откр.17 :1). Потім ангел в веде Івана Богослова в пустелю, де він побачив суд над

…великою блудницею, яка сидить на водах многих; з нею блудодіяли царі земні, і вином її блудодіяння впивалися ті, що живуть на землі. І повів мене в дусі в пустелю; і я побачив жінку, яка сиділа на звірі багряному, сповненому імен богохульних, з сімома головами і десятьма рогами. І жінка була одягнена в порфиру і багряницю, прикрашена золотом, коштовними каменями і перлами, і тримала золоту чашу в руці своїй, наповнену мерзотами і нечистотою блудодійства її; і на чолі її написано ім'я: таїна, Вавилон великий, мати блудницям і мерзотам земним. Я бачив, що жінка упоєна була кров'ю святих і кров'ю свідків Ісусових, і, бачачи її, дивувався здивуванням великим. І сказав мені ангел: що ти дивуєшся?… — Одкровення Івана Богослова (Откр.17:10-15) (пер. Хоменка)

В цьому епізоді називається ім'я жінки — Вавилон (по-грецьки місто — πόλις — жіночого роду), що став матір'ю блудницям. Звідси, внаслідок скорочення тексту, виник вислів «Вавилонська блудниця», але це словосполучення в самому Одкровенні місця не має. Ангел також пояснює і символічне значення цього образу:

  • Сім голів — це сім гір, на яких сидить жінка, і сім царів, з яких п'ять упали, один є, а інший ще не прийшов, і коли прийде, не довго йому бути…
  • І десять рогів, що ти бачив, є десять царів, які ще не одержали царства, але приймуть владу зі звіром, як царі, на одну годину. Вони мають одні думки і передадуть силу і владу свою звірові. Вони будуть вести битву з Агнцем, і Агнець переможе їх; бо Він є Господь над владиками і Цар царів, і ті, які з Ним, є покликані й обрані і вірні.
  • І говорить мені: води, що ти бачив, де сидить блудниця, це люди й народи, і племена і коліна.
  • І десять рогів, які ти бачив на звірі, ці зненавидять блудницю, і розорять її, і роздягнуть, і плоть її з'їдять, і спалять її у вогні… — Одкровення Івана Богослова (пер. Хоменка)
Падіння Вавилонської блудниці
(мініатюра Герради Ландсбергської, кінець XII століття)

Проте, така безчинність не може довго існувати і у 18 главі Одкровення ангел передбачає падіння блудниці, карою для якої буде вогонь.

І вигукнув він сильно, гучним голосом, кажучи: упав, упав Вавилон, велика блудниця; він зробився житлом бісів і пристановищем усякому нечистому духові, пристановищем усякому нечистому й огидному птахові… — Одкровення Івана Богослова (пер. Хоменка)

Історичні праобрази

Як історичний прообраз блудниці з бачення Івана, на думку дослідників, можуть виступати:

  • жриці малоазійських храмів. Найбільш ранній опис храмової проституції в Вавилоні було зроблено Геродотом[1]:
Кожна вавилонянка повинна один раз у житті сідати в святилище Афродити (Мілітти) і віддаватися за гроші чужоземцеві. … В священній ділянці Афродити сидить безліч жінок з пов'язками з мотузяних джгутів на головах. Така жінка не може повернутися додому, поки який-небудь чужоземець не кине їй у поділ гроші і не з'єднається з нею за межами священної ділянки. … Після єднання, виконавши священний обов'язок богині, вона йде додому і потім вже ні за які гроші не оволодієш нею вдруге.

— Геродот. Історія. I, 99

Мессаліна в лупанарії
(«Пози Аретіно», гравюра А. Карраччі, XVI століття)
  • Імператриця Мессаліна, третя дружина імператора Клавдія, внучата племінниця імператора Августа. Її розпуста описана Тацитом та Гаєм Светонієм в «Життєписах»[2] Іван Богослов, який написав свій Апокаліпсис вже після смерті Мессаліни, міг багато чути про її походеньки і втілити її образ у Вавилонській блудниці. Мессаліна прославилася тим, що ночами під виглядом повії приходила в один з римських лупанаріїв, щоб задовольнити свою хіть. Її образ змальований у віршах Ювенала:
рос. Блудная эта Августа бежала от спящего мужа;

В тёплый она лупанар, увешанный ветхим лохмотьем,
Лезла в каморку пустую свою — и, голая, с грудью
В золоте, всем отдавалась под именем ложным Лициски;
Лишь когда сводник девчонок своих отпускал, уходила
Грустно она после всех, запирая пустую каморку:
Всё ещё зуд в ней пылал и упорное бешенство матки;
Так, утомлённая лаской мужчин, уходила несытой,
Гнусная, с тёмным лицом, закопчённая дымом светильни,
Вонь лупанара неся на подушки царского ложа.
 — Ювенал. Сатира VI. 115—133 (перевод Д. С. Недовича)[3]
Оригінальний текст (лат.)

respice riuales diuorum, Claudius audi


quae tulerit. dormire uirum cum senserat uxor,


sumere nocturnos meretrix Augusta cucullos


ausa Palatino et tegetem praeferre cubili


linquebat comite ancilla non amplius una.


sed nigrum flauo crinem abscondente galero


intrauit calidum ueteri centone lupanar


et cellam uacuam atque suam; tunc nuda papillis


prostitit auratis titulum mentita Lyciscae


ostenditque tuum, generose Britannice, uentrem.


excepit blanda intrantis atque aera poposcit.


continueque iacens cunctorum absorbuit ictus.


mox lenone suas iam dimittente puellas


tristis abit, et quod potuit tamen ultima cellam


clausit, adhuc ardens rigidae tentigine uoluae,


et lassata uiris necdum satiata recessit,


obscurisque genis turpis fumoque lucernae


foeda lupanaris tulit ad puluinar odorem.[4]

Трактування образу

Вавилон

Древній Вавилон був приречений на знищення Божим судом, передбаченим в пророцтвах Ісаї, Єремії та Данила. Вони наводять такі причини: протидія Яхве і пригнічення Ізраїлю та Божого завіту, що продовжувалося до тих пір, поки Вавилон не переповнив чашу терпіння Божого:

Як побитий й поламаний молот всіїї землі! Яким жахом зробивсь Вавилон для народів! Я пастку поставив на тебе, і схоплений ти, Вавилоне, хоча ти й не знав! Ти знайдений й схоплений був, бо ставав ти на прю проти Господа!.... Скличте на Вавилона стрільців, усіх, хто лука натягуї, табором станьте при ньому навколо, нехай йому втечі не буде! Відплатіте йому згідно з чином його, як зробив він зробіть так йому, бо гордим він став проти Господа, проти Святого Ізраїлевого! Єр. 50:24-34 [5]

Отже, Вавилон зарозуміло повстав в релігійному і політичному сенсі проти Бога і Його заповіту. Ізраїль став в політичному плані залежним від Вавилону, було зруйновано храм Божий і його сакральні богослужіння. Остаточно доля міста була вирішена, коли Валтасар, перебуваючи в сп'янінні, наказав принести взяті з Єрусалимського храму святі речі, щоб використовувати їх на своїх богохульних оргіях (див. Дан. 5:1-4). У цей момент стало очевидним, що «присуд його досягнув до небес, і дійшов аж до хмар!…» (Єр. 51:9).[6]

«Того часу від Нього посланий зарис руки, і написане оце писання.А оце писання, що написане: Мене, мене, текел, упарсін».[7]

Даниїл зміг витлумачити таємничий напис наляканому царю:

«Текел ти зважений на вазі, і знайдений легеньким. Перес поділене царство твоє, і віддане мідянам та персам.»(Дан. 5:27,28).[7]

В туж ніч Валтасар був убитий. Падіння апокаліптичного Вавилону відбудеться з тієї ж самої релігійної причини — в результаті самозвеличення над авторитетом Христа і гонінь на істинних послідовників Господа Ісуса і на їх поклоніння в святилище Божому.[8] Знаменитий циліндр Кіра — що знаходиться нині в Британському музеї клинописних документ, виявлений в руїнах Вавилона, — підтверджує раптовість завоювання Вавилона в 539 році до н. е. Він говорить: «Без всякої битви він [Мардук] дав йому [Кіру] увійти в його місто Вавилон, позбавивши Вавилон від усіляких лих».[8]

Єрусалим

У переносному (духовному) сенсі слово «блудниця» в Біблії вживається в Книзі пророка Ісаї, який з подивом вигукує: Як стало розпусницею вірне місто: було повне воно правосуддя, справедливість у нім пробувала, тепер же розбійники! Срібло твоє стало жужелицею, твоє питво водою розпущене… Князі твої вперті і друзі злодіям вони, хабара вони люблять усі та женуться за дачкою, не судять вони сироти, удовина справа до них не доходить…[9] З контексту Біблії очевидно, що слова пророка Ісаї відносяться до стародавнього Єрусалиму. Значить, історія новозавітної «вавилонської блудниці» повинна бути подібна історії Єрусалиму: вона також колись жила за законами Божими, але потім розбестилась, відступивши від Євангельської правди.

Рим

Іриней Ліонський († 202 рік) і Іполит Римський († 235 рік) вважали, що звіром багряним є Римська імперія. Але вони роблять цей висновок не з порівняння історії Римської імперії з текстом Апокаліпсису, а з упередженого тлумачення «Книги пророка Даниїла», глава 7, оскільки в той час всіма вважалося, що під залізним звіром в пророцтві Даниїла слід розуміти Римську імперію.[10]

«Іван та Данило передбачили руйнування Римської імперії, що передує кінцю світу і вічному царству Христа. Про останній час і про десять царів його, між якими розділиться пануюче нині царство (Римське), показав Іоанн в Одкровенні. ... І вони спустошать Вавилон (Рим) і спалять його вогнем і зрадять своє царство звірові, і будуть гнати церкву, а потім будуть розтрощені пришестям Господа нашого»[11]

Кирило Єрусалимський († 386 р.) і Іван Златоуст († 407 р.), які писали дещо пізніше, були також впевнені в тому, що Антихрист прийде після поділу Римської імперії на десять царств. Але вони будують свою есхатологію не на Одкровенні Іоанна, а тільки на тлумаченні «Книги пророка Даниїла».

«Подібно до того, як перед цим знищенні були царства, саме: мідійське - вавилонянами, вавилонське - персами, перське - македонянами, македонське - римлянами, - так це останнє зруйновано буде антихристом, він сам буде переможений Христом, і більше вже не буде володарювати. І все це з більшою ясністю передає нам Данило» [12]

Ще при імператорі Костянтині в Римській імперії йдуть міжусобні війни, і в результаті вона розпадається на Західну і Східну. У 476 році Західна імперія впаде під натиском варварів, а Східна (під назвою Візантія) проіснує ще майже 1000 років і в 1453 році буде завойована турками.[13] Звідси не дивно, що Андрій Кесарійський, який писав своє тлумачення в V столітті цю думку відкидає.

«Деякі брали цю блудницю за древній Рим, як розташований на семи пагорбах; сім'ю ж главами звіра, який носить її, вважали сім нечестивих з усіх царів, які від Доміціана до Діоклетіана переслідували Церкву. Ми ж, керуючись і погодившись з послідовністю, що відбувається, думаємо, що блудницею називається взагалі земне царство, як би в одному тілі репрезентоване, або ж місто, що має царювати навіть до пришестя антихриста. Бо колишній Рим втратив велич держави ще з давнього часу, хіба тільки припустити, що колишня гідність знову до нього повернеться. Але якщо це допустимо, то знищиться місто, панівний нині (Константинополь).[14]

Цієї ж думки дотримувався і професор А. Д. Бєляєв, який писав, що Римська імперія давно розпалася і тепер не існує навіть цієї назви, але антихрист не з'явився. Втім, уже Єфрем Сирін († 373 р.) і Іоанн Дамаскін († бл. 750 р.) взагалі нічого не пишуть про царство антихриста.[15] Тобто антихрист прийде, але де його горезвісне царство, їм це не відомо. І в цьому немає нічого дивного. Адже, наприклад, Іоанн Дамаскін жив уже в православної Візантійській імперії на території Греції, про яку писав Великий патріарх Константинопольський Фотій (IX ст.), Що «царство від нас греків не відніметься» до кінця часів.

Образ в літературі

  • Джон Мілтон, сонет «На недавню різанину в П'ємонті» (1655): « згубив невинних. Нехай же всі зрозуміють, / / Побачивши твій гнів, що покличеш ти скоро / / Блудницю вавилонську на суд».[16] (переклад Ю. Корнєєва). В оригіналі слово блудниця відсутнє: « A hundred fold, who, having learnt thy way, Early may fly the Babylonian woe».
  • У російській світській літературі XIX—XX століть відповідний вираз зустрічається просто в значенні «розпусна жінка». О. С. Пушкін іронічно називав вавилонською блудницею в листуванні А. П. Керн[17], а А. П. Чехов — одну з героїнь книги «Острів Сахалін».
  • «Вавилонська блудниця» — друга книга циклу «У пошуках Печаток» Анхеля де Куатьє.

Примітки

  1. Комментарий Баркли к Новому Завету
  2. Корнелій Тацит. Уривки
  3. Ювенал. Сатира VI
  4. Juvenalis Saturae[недоступне посилання з серпня 2019]
  5. Біблія (Огієнко)/Єремія. Архів оригіналу за 27 грудня 2011. Процитовано 13 травня 2012.
  6. Біблія (Огієнко)/Єремія. Архів оригіналу за 27 грудня 2011. Процитовано 13 травня 2012.
  7. Біблія (Огієнко)/Даниїл. Архів оригіналу за 18 січня 2012. Процитовано 13 травня 2012.
  8. «Колесницы спасения» Ганс Ларонделл
  9. Біблія (Огієнко)/Ісая. Архів оригіналу за 25 травня 2012. Процитовано 13 травня 2012.
  10. Біблія (Огієнко)/Даниїл. Архів оригіналу за 18 січня 2012. Процитовано 13 травня 2012.
  11. Обличение и опровержение лжеименного знания (Пять книг против ересей)
  12. Иоанн Златоуст, «Беседа 3-я на 2-е Послание к солунянам»
  13. Середницька Г. В. Всесвітня історія Опорні конспекти 7 кл, Київ, СПД ФО Сандул, 2009 р. 183 с.
  14. Св. Андрей Кесарийский Толкование на Апокалипсис Святого Иоанна Богослова
  15. Св. Иоанн Дамаскин Точное изложение православной веры
  16. Мильтон «На недавнюю резню в Пьемонте» (перевод Ю. Корнеева).
  17. Из письма к А. Н. Вульфу от 7 мая 1826 года: «Что делает Вавилонская блудница Анна Петровна?»

Джерела

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.