Валентин Ваала

Починаючи з 1935-го і до кінця своєї кар'єри Ваала залишався відданим фінській кінокомпанії Suomi-Filmi. Його першим фільмом у цій кінокомпанії став «Kaikki rakastavat» ( «Усі люблять», 1935). Це романтична комедія про складні любовні стосунки між двома молодятами, яку зняли у фінських містах — в Гельсінкі, Еспоо і Ханко. Його наступний фільм «Vaimoke» («Жіночка», 1936), заснований на романі фінської письменниці Гільї Валтонен, став успішним, і до цього фільму Ваала зняв непряме продовження — «Mieheke» («Чоловічок», 1936). Фільми представляють жанр американської ексцентричної комедії, де до романтичної історії додані риси фарсу. Пізніше Ваала змінив жанр комедії на драму.

У 1937 Валентин Ваала випустив фільм «Koskenlaskijan morsian» («Наречена майстра зі спуску порогами»), який був перезнятий за раніше випущеним однойменним фільмом, знятим Ерккі Кару в 1923. Цю екранізацію довго вважали найуспішнішим фільмом Ваали. За кілька років Ваала знову повернувся до ексцентричної комедії. «Rikas tyttö» («Багата дівчинка») — це історія про дівчину, яка переситилася своїм стилем життя і жадає змін у житті.

Ваала знімав кіно за класикою фінської літератури. Письменниці Геллі Вуолійокі добре вдавалося писати драми, а також оживляти історичні та суспільні конфлікти. Спочатку Рісто Орко не хотів випускати фільми за книгами Вуолійокі, так як письменниця розділяла політичні переконання «лівих». Відповідно, Ваала потребував суспільного погляду на його фільми. За всю свою кар'єру Ваала став режисером шести фільмів за книгами Вуолійокі, з яких «Niskavuoren naiset» («Жінки Ніскавуорі») він режисував двічі (1938 і 1958).

Під час Совєцько-фінської війни (1939—1940) Ваала обробляв крім художніх фільмів також і пропагандистські фільми. Після війни Валентин Ваала отримав на знак подяки пам'ятну медаль, незважаючи на те, що не служив у армії і прибував до Фінляндії на підставі паспорта Нансена. Ваала отримав фінське громадянство 11 листопада 1940. Під час совєцько-фінської війни в (1941—1944) він працював у відділі фотографій у штаб-квартирі і готував огляди новин.

У 1943 Ваалу нагородили Орденом Хреста Свободи. Пізніше він не знімав фільмів про війну і рідко торкався цієї теми.

Після совєцько-фінської війни (1941—1944) Ваала режисував фільм «Linnaisten vihreä kamari» (1945), заснований на романі Захаріаса Топеліуса (фін. Sakari Topelius), дії якого розгортаються в старому маєтку. За свою кар'єру Ваала режисував тільки кілька історичних фільмів, з яких «Sysmäläinen » («Людина із Сюсмя», 1938) — це його другий відомий фільм. У фільмі показується не стільки історичний період, скільки відображення яскравості того часу. У типових для Ваали фільмах присутні короткі відрізки, в яких є тільки актор, світлові та звукові ефекти і почуття самотності. Екранізація, що містить такі жанри, як жахи, романтику і гумор, є вельми схожою з початковим текстом і в той же час рідкісним зразком фінських фільмів жахів.

За багатьма оцінками одним з найкращих фільмів Ваала вважається «Ihmiset syviyössä» («Люди літньої ночі», 1948), який є адаптацією однойменного роману Франса Ееміля Сілланпяя (фін. FE Sillanpää).

Ця історія про ніч під Іванів день, коли долі багатьох людей сплітаються. Незважаючи на те, що у фільмі грають кілька людей, акцент робиться на фінську білу ніч.

Крім екранізацій творів Вуолійокі (фін. Hella Wuolijoki), найбільш значущими екранізаціями Ваали є три фільми, засновані на спектаклях Міка Валтарі (фін. Mika Waltari). «Gabriel, tule takaisin» («Габріель, повернися», 1951) — це безжальна комедія. Екранізація, яку зрежисував, написав і змонтував Ваала, оцінюється як найдотепніша і найсильніша комедія фінського кінематографа.

«Omena putoaa...» («Яблуко падає...», 1952) — фільм про великого промислового магната, чия дочка помирає.

Темою фільму «Huhtikuu tulee» ( «Приходить квітень», 1953) є права заміжньої жінки перед її чоловіком-тираном.

З художньої точки зору, пізніше кіновиробництво Ваали було занепадницьким. Після 1952 він уже не зміг зрежисувати загальновизнану класику. Частково цьому спаду сприяла комерційна і художня криза фінського кінематографа вкінці 1950-х.

Рісто Орко (фін. Risto Orko) спланував перший кольоровий фільм для фінської компанії Suomi-Filmi. В результаті, фільм «Nummisuutarit» («Шевці вересняка», 1957) став третьою за рахунком екранізацією п'єси Алексіса Ківі (фін. Aleksis Kivi). Валентин Ваала, що мав на це безперечне право, став режисером фільму. Фільм був знятий за допомогою техніки "sovcolor", а технічним консультантом став московський експерт кольорових фільмів. Незважаючи на те, що фільм став популярним, його художній рівень не був настільки високим. Цей фільм вважається найслабшим з усіх трьох екранізацій п'єси.

Крім трьох екранізацій на основі творів класиків, Валентин Ваала взяв участь в бумі музичних фільмів, що почався вкінці 1950-х, і зняв легкий молодіжний мюзикл «Nuoruus vauhdissa» ( «У підлітковому темпі», 1961). У підсумку, Ваала зняв чотири кольорових фільми, в той час, як вони лише почали з'являтися у Фінляндії.

Останнім повнометражним фільмом став «Totuus on armoton» («Правда нещадна», 1963). На думку режисера, фільм є сучасною драмою. Фільм оповідає про двох адвокатів, один з яких заздрить успіху іншого.

У 1963 Валентина Ваалу зняли з посади головного режисера і перевели до відділу короткометражних фільмів. У той час 53-річний Ваала працював над двома комедіями, які перебували на етапі написання. Його довгу режисерську кар'єру у фінській кінематографії високо цінували, але епоха студійних фільмів вже пройшла. Однак перехід до короткометражних фільмів дався досить легко, тому що Валентин Ваала почав знімати фільми на замовлення починаючи з 1959. Перехід Валентина Ваали збігався з тим часом, коли в кінокомпанії Suomi-Filmi Oy зосередилися на виробництві фільмів на замовлення.

Трудовий договір Валентина Ваали закінчився у жовтні 1974, коли йому було 65 років. В цьому ж році Ваалі надали акторську пенсію. Ваала не встиг насолодитися пенсійними роками, оскільки в листопаді 1976 помер у своєму будинку.