Василь III Петрович
Василь III Петрович (серб. Vasilije Petrović; *1709 — †10 березня 1766) — митрополит-коад'ютор Цетинський та володар Чорногорії у 1750—1766 роках (спільно з Савою II Петровичем-Негошем).
| Василь III Петрович | |
|---|---|
 | |
| Князь-єпископ Цетинє | |
| Правління | 1750—1766 |
| Попередник | Сава II Петрович-Негош |
| Наступник | Арсеній Пламенац |
| Біографічні дані | |
| Релігія | православ'я |
| Народження |
1709 Негуші |
| Смерть |
10 березня 1766 Санкт-Петербург |
| Поховання | Благовіщенська церква Олександро-Невської лавриd |
| Династія | Петровичі-Негоші |
| Батько | Стефан (Шчепац) Петрович |
.png.webp) | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Життєпис
Був сином чорногорського воєводи Стефана Петровича. Народився у м. Негуші у 1709 році. Вважається братом (можливо, зведеним) митрополита Данили I Петровича-Негоша. Здобув класичну церковну освіту.
У 1750 році стає співволодарем Сави II, митрополита Цетинського. Був висвячений Афанасієм II, сербським патріархом. Фактично перебрав на себе владу останнього. При цьому намагався здобути визнання європейськими державами незалежності Чорногорії. Втім, його перемовини з Марією-Терезією Габсбург, правителькою Австрійською держави, щодо визнання самостійності Чорногорії виявилися марними. Водночас намагався не допустити занадто тісного зближення Сави II з Венеціанською республікою. 1761 року уклав з санджак-беєм Хамзою договір, яким дозволявся вільний прохід між Герцеговиною (володінням османської імперії) та Чорногорією.
Василь III Петрович дотримувався проросійської політики. Завдяки цьому отримував від російських імператриць Єлизавети I, Катерини II та Петра III значну фінансову та військову допомогу. Підготувавши військо, він рушив проти османів, але зазнав поразки. Вимушений був залишити Чорногорію. Згодом перебрався до Російської імперії, де помер у 1766 році. Поховано в Олександро-Невській лаврі (Санкт-Петербург).
Творчість
Є автором першої «Історії Чорногорії» (Istorija o Černoj Gori), яку було видано у 1754 році в Москві (Російська імперія). Окрім історичних фактів містить вадливі етнологічні, географічні відомості, традиції чорногорців. Саму історію Чорногорії автор розглядав як процес, що постійно розвивається. З огляду на це запевняв читача, що через 100-ліття Чорногорія буде суверенною та сучасною державою.
Іншою працею є панегірик «Хвала Немані» (Похвала Немањи), присвячений Стефану I Немані. У творі викладено давню історію Сербії, якою намагався надати натхнення сучасникам. Також дослідники розглядають епістолярну творчість Василя Петровича яв важливу літературну спадщину.
Джерела
- Глигор Станојевић, Митрополит Василије Петровић и његово доба (1740—1766), Београд 1979.
- Вуковић, Сава (1996). Српски јерарси од деветог до двадесетог века. Евро, Унирекс, Каленић.