Володимир фон Пахман
Володимир фон Пахман(27 липня 1848 — 6 січня 1933) — піаніст, російсько-німецького походження. Відомий своїми виконаннями робіт Шопена, а також ексентричним сценічним стилем.
Володимир фон Пахман | |
---|---|
Народився |
27 липня 1848[1][2][…] Одеса, Російська імперія[1][2] |
Помер |
6 січня 1933[3][4][5] (84 роки) Рим, Італія |
Країна |
Російська імперія СРСР |
Діяльність | піаніст |
Alma mater | Віденський університет музики й виконавського мистецтва і Одеський національний університет імені І. І. Мечникова |
Вчителі | Антон Брукнер і Josef Dachsd |
У шлюбі з | Marguerite Laborid |
Нагороди | |
Біографія
Народився в Одесі. Фамільні префікси von та de додав до свого ім'я власноруч, цей факт підтверджує те, що його брати, які слугували в російській імперській армії не використовували дані префікси.
Його батько був професором в Одеському університеті, був скрипалем-аматором, який особисто знав Бетховена, Вебера, а також інших відомих віденських композиторів[6]. У юності батько був єдиним вчителем Володимира. Досягши 18-річного віку, Володимир поїхав до Відня, де вступив до Віденської консерваторії, у якій навчався грати на піаніно під керівництвом Йозефа Дахса, а також вивчав теорію з Антоном Брюкнером. Отримавши золоту медаль консерваторії, Володимир у 1869 році провів свій перший концерт в Одесі, однак до 1882 року з'являвся на публіці досить рідко, надаючи перевагу подальшому самовдосконаленню. Згодом він відправися у турне Європою та Сполученними Штатами та був визнаний кращим гравцем своєї епохи. Його програму загалом складали роботи Шопена, однак були вкраплення: Баха, Скарлатті, Мендельсона та Хенсельта.
У Данії, композитор був посвячений у лицарі Ордену Данерброг.
Пахманн був одним із перших композиторів, хто почав записувати власні твори. У 1906 році він зробив записи для піаніно, виробництва компанії Welte-Mignon, а у 1907 році для грамофону.
Він також був відомий своїми жестами, закликами до аудиторії під час своїх виступів, а також промовлянням до самого себе. Бернард Шоу якось прокоментував поведінку композитора наступними словами: «Він виконує пантоміму під час акомпанімент музики», а критик Джеймс Хюнекер назвав його гру «Шопензе». Одного разу Ференц Ліст, реферуючи Пахману, оголосив початок його виступу наступним чином: «Зараз ви вперше почуєте справжнього Шопена».
У квітні 1884 року Пахманн одружився з британською піаністкою, австралійського походження Меггі Окей(Єнн Луїза Маргарет Окей, 1865—1952), яка раніше стане відомою під ім'ям Маргеріт де Пахманн. Вони разом давали концерти по всій Європі. У подружжя народилось три сини: Віктор, який помер у дитинстві, Адріано та Леонід(Лайонелл). Шлюб тривав 7 років[7].
Володимир фон Пахманн помер у Римі у 1933 році, у віці 84 років.
Примітки
- Г. Риман Пахман // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. Энгель — Москва: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 3. — С. 1000.
- М. Pachmann, Vladimir de // A Dictionary of Music and Musicians (A.D. 1450-1889): by eminent writers, English and foreign with illustrations and woodcuts / G. Grove, John Alexander Fuller Maitland — London: Macmillan Publishers, 1900. — Vol. 4. — P. 737–738.
- Encyclopædia Britannica
- International Music Score Library Project — 2006.
- Roglo — 1997. — 8549233 екз.
- Grove's Dictionary of Music and Musicians, 5th ed., 1954, Vol. VI, p. 479
- Budgee Budgee. Архів оригіналу за 11 січня 2018. Процитовано 10 січня 2018.
Додаткова література
- Mark Mitchell, Vladimir de Pachmann: A Piano Virtuoso's Life and Art (Indiana University Press, 2002) ISBN 0-253-34169-8.
- Francesco Pallotelli: Vladimiro de Pachmann. Rom: Novissima, 1916
- Edward Blickstein and Gregor Benko, Chopin's Prophet: The life of pianist Vladimir de Pachmann, Scarecrow Press, 2013
Записи
- Piano Rolls
- The Welte-Mignon mystery, 4. Dead or alive. Stuttgart: Tacet, 2006.
Посилання
- Пахман Володимир Вікентійович // Українська музична енциклопедія. — Київ: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, 2018. — Том 5: ПАВАНА — «POLIКАРП». — С. 113