Вулична табличка (Париж)

Старі і нові таблички на вулицях Парижа

Перша табличка з'явилася в Парижі на вулиці rue Saint-Dominique у 1643 році[1]. В 1728 почали використовуватися таблички з фарбованого олова, які виявились недовговічними[1]. В 1729 вийшов закон, який наказував би вирізати назви вулиць на кам'яних табличках, вбудованих в фасад. Деякі з них збереглися до наших днів, нерідко дублюючи сучасні[2].

Істотні зміни в іменуванні паризьких вулиць відбувалися двічі: під час Революції 1789 року і в 1860 році, коли до Парижу було приєднано прилеглі села. Протягом деякого часу в місті можна було бачити таблички з різними назвами однієї і тієї ж вулиці[2].

Система нумерування будинків в Парижі також зазнавала змін. Так, в 1779 році спробували ввести нову систему нумерації, де червоні цифри на чорному тлі відзначали вулиці, паралельні річці, а білі цифри на чорному тлі — перпендикулярні Сені[1]. Ця система виявилася вкрай плутаною, і в 1805 році, за велінням Наполеона, префект Нікола Фроша встановив нумерацію з парною і непарною сторонами вулиць, що починалася від Сени[1].

Таблички виготовлялися з різних матеріалів — мармур, цинк, фарфор[3]; вкрай рідко — дерево [4]. Нарешті, в 1844 році префект департаменту Сена Рамбюто, прийняв рішення про використання емальованих табличок з лавового каменю з білим шрифтом на темно-синьому тлі [3] [4]. З 1847 року така форма остаточно увійшли в ужиток і залишається практично незмінною донині [3]. Деякі зміни були внесені лише в 1932 році: таблички стали виготовляти з емальованої жерсті, з'явилася темно-зелена рамка і ефект тіні у букв [4]. Крім того, з 1876 року на табличці, крім назви вулиці, вказують номер міського округу, а з 1982 року — коротку інформацію про людину, на честь якого названа вулиця[5].

У місті зберігаються «застарілі» таблички, на яких, крім назви вулиці і номера будинку, можна прочитати, наприклад, інформацію про те, що в будинку проведені вода і газ або про те, що він «частково мебльований»[6].

Табличка на металічній опорі

У наш час за установку табличок відповідає мерія Парижа. Однак на власників будівель покладається обов'язок передбачити, відповідно до певних вимог, місце на будівлі, куди буде прикріплена табличка[7].

Зовнішній вигляд табличок і їх розташування визначаються суворими правилами. Вони повинні виготовлятися з емальованої жесті; в разі неможливості прикріплення такої таблички до того чи іншого об'єкту допустимо використання пластику з клейкою зворотною стороною. У виняткових випадках табличка може також перебувати на окремих металічних опорах[7].

Нижня сторона таблички повинна розташовуватися на висоті 2-2,5 м від землі [7]. Розміри таблички — 70-100 см в ширину і 35-50 см у висоту [7]. У верхній частині позначається округ Парижа; букви і цифри білого кольору; фон темно-синій; рамка зелена з тіньовим ефектом, виконаним чорною і білою фарбами.

Незважаючи на сувору регламентацію, на паризьких вулицях іноді можна зустріти і оригінальні таблички: наприклад, викладені з мозаїки. Однак найчастіше вони просто дублюють нормативні [4].

Зображення вуличних табличок — популярний паризький сувенір. Це можуть бути копії в натуральну величину (часто з вигаданими, жартівливими назвами), листівки або магніти.

• Аншлаг
• Вулиця
• Дорожній знак

• Мильчина В.А. Имена парижских улиц. — ISBN 978-5-4448-0555-8.
• Dominique Lesbros. Curiosités de Paris : Inventaire insolite des trésors minuscules. — P. 79—87. — ISBN 978-2-84096-745-4.

• Plaques de rues. Офіційний сайт Парижа (фр.). Процитовано 21 листопада 2017.^{[недоступне посилання з червня 2019]}