Відкидання тривалості

Нехтування тривалістю — це психологічне спостереження, що оцінка людиною неприємності болючого досвіду (після його завершення) дуже мало залежить від тривалості такого досвіду. Багато експериментів показали, що такі оцінки ґрунтуються не на тривалості, а на двох факторах: пік (коли досвід найбільш болючий) та як швидко біль зникає. Якщо він зникає швидше, досвід оцінюється як більш болючий. Процес такої оцінки отже підпадає під «правило піку та кінця».[1][2]

Відкидання тривалості є підтипом відкидання продовження та компонентом афективного прогнозування.

Приклади

В одному з досліджень, Деніел Канеман та Барбара Фредеріксон показували учасникам експерименту приємні або відразливі відеофрагменти. Коли учасників пізніше попросили пригадати переглянуте, вони не брали до уваги тривалість цих фрагментів, а пригадували їх фактично як серію «фотознімків».[3]

В іншому дослідженні ці двоє науковців та їх колеги попросили учасників експерименту занурити руку в болюче холодну воду. В одній зі спроб учасники були проінструктовані тримати руку у воді ще 30 секунд, доки вода поступово підігрівалася, але теж до неприємно холодної температури, а в іншій спробі вони мали витягнути руку негайно після занурення. Інших відмінностей в цих двох досвідах не було. Більшість учасників експерименту для повтору обрала досвід, який тривав довше. Вочевидь, учасники оцінювали досвід відповідно до «правила піку та кінця», іншими словами — лише за найгіршим та кінцевим моментами, звертаючи мало уваги на тривалість досвіду.[4]

Зменшення упередження

Деякі форми «відкидання тривалості» можуть бути зменшені або скасовані. Наприклад, зменшення спостерігалось, коли учасники відповідали в графічному форматі або надавали оцінку кожних п'яти хвилин.[5]

Примітки
  1. Ronald Ross Watson; Colin R. Martin (15 квітня 2011). Handbook of Behavior, Food and Nutrition. Springer. с. 669. ISBN 978-0-387-92271-3. Процитовано 6 вересня 2013.
  2. Keith J. Holyoak; Robert G. Morrison (18 квітня 2005). The Cambridge Handbook of Thinking and Reasoning. Cambridge University Press. с. 284–. ISBN 978-0-521-82417-0.
  3. Frederickson, Barbara L.; Daniel Kahneman (1993). Duration neglect in retrospective evaluations of affective episodes. Journal of Personality and Social Psychology 65 (1): 45–55. PMID 8355141. doi:10.1037/0022-3514.65.1.45.
  4. Kahneman, Daniel; Barbara L. Fredrickson, Charles A. Schreiber & Donald A. Redelmeier (1993). When More Pain Is Preferred to Less: Adding a Better End. Psychological Science 4 (6): 401–405. doi:10.1111/j.1467-9280.1993.tb00589.x.
  5. Liersch, M. J.; C. R. M. Mackenzie (2009). Duration neglect by numbers -- and its elimination by graphs. Organizational Behavior and Human Decision Processes 108: 303–314. doi:10.1016/j.obhdp.2008.07.001.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.