Відпадіння прикінцевих приголосних

Відпадíння прикінцéвих приголосних — ряд фонетичних змін, одне з найдавніших явищ праслов'янського вокалізму, що полягало у відпадінні кінцевих *t, *d, *s (), *r, *n. Через дію закону відкритого складу закриті склади відкривалися. Досягти ж цієї мети можна було шляхом переходу кінцевого приголосного до наступного слова. Так, наприклад, у прийменнику *sъn, якщо він був перед указівним займенником *jь, кінцеве [n] зливалося з [j], давши м'який [n']: без нього. Якщо приголосний знаходився наприкінці слова, то йому нікуди було відходити, унаслідок чого цього приголосного було втрачено[1].

Таке явище можа довести не для всіх вибухових приголосних, а лише для *t i *d. Наприклад:

Згодом у праслов'янській мові почав діяти закон відпадіння кінцевого *n:

  • *vьlkŭn → *vьlkŭ → vьlkъукр. вовків;
  • *krajŭn → *krajŭ → krajь → укр. край;
  • *vedŭn → *vedŭ → vedъ (1 особа однини аористу);
  • *gostĭn → *gostĭ → gostьукр. гість.
  • *sūnŭn → *sūnŭ → synъукр. син.

Теоретично цілком імовірно те, що не приголосний *n відпав, а сталася назалізація кінцевих *u та *i. Тоді вище наведені слова мали б такий вигляд:

  • *vьlkŭn → *vьlkų → *vьlkŭ → vьlkъукр. вовків;
  • *krajŭn → *krajų → *krajŭ → krajьукр. край;
  • *vedŭn → *vedų → *vedŭ → vedъ (1 особа однини аористу);
  • *gostĭn → *gostį → *gostĭ → gostьукр. гість;
  • *sūnŭn → *sūnų → *sūnŭ → synъукр. син.

Останнім ступенем розвитку даних закінчень було відпадіння *s i *r:

  • *ṷeghes → *vezes → veze (2 особа однини аористу);
  • *vьlkys → *vьlkyукр. вовки;
  • *krajęs → *krajęукр. край;
  • *kamys → *kamyукр. камінь;
  • *vedys → *vedy (дієприкм. тепер. часу чол. роду);
  • *gostьs → *gostьукр. гість;
  • *nebos → *neboукр. небо;
  • *matēr*matēукр. мати.

Через дію Педерсенового закону, замість *s наприкінці слів утворився *х, що зникав одночасно з *s:

  • *vilk-amux → *vik-amu → *vik-omъ → укр. вовком;
  • *sveakr-ūx → *svekr-ū → свекры → укр. свекруха (діал. свекра).

Примітки

  1. Изотов, Андрей (2010). Старославянский язык в сравнительно-историческом освещении (Російською). Москва: "Азбуковник". с. 48–49.

Джерела

  • Г.А. Ильинский. Праславянская грамматика. — Нѣжинъ, типо-лит «Печатникъ», бывш. насл. В.К. Меленевскаго,— 1916
  • Ю. В. Шевельов. A prehistory of slavic. The historical phonology of common slavic: — Гайдельберг: Universitatsverlag, — 1964
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.