Вільдшпітце
Вільдшпітце — найвища гора Ецтальських Альп висотою 3 770 м.н.м. та Північного Тиролю в цілому, та друга за висотою гора в Австрії після Гросглокнеру. Найближча вища гора — Ортлер, за 48,5 км у Південному Тиролі (Італія).
Вільдшпітце Wildspitze | ||||
| ||||
46°53′07″ пн. ш. 10°52′02″ сх. д. | ||||
Країна | Австрія | |||
---|---|---|---|---|
Регіон | Північний Тіроль | |||
Система | Ецтальські Альпи | |||
Тип | гора | |||
Висота | 3770 м.н.м. | |||
Висота відносна | 2 261 м[1] | |||
Ізоляція | 48,5 км | |||
Перше сходження | 1848 | |||
Маршрут | сходження по снігу | |||
Ідентифікатори і посилання | ||||
Peakware | 270 | |||
GeoNames | 2761197 | |||
Вільдшпітце Вільдшпітце (Австрія) | ||||
Вільдшпітце у Вікісховищі |
Опис
Вільдшпітце розташована у пасмі Вайскамм (нім. Weißkamm — «біле пасмо»), яке за 12 км від гори сполучається з головною грядою Альп горою Вайскугель. Її північні та західні схили формують кінець долини Пітце, відгалуження долини річки Інн; південні та східні здніймаються над долиною Вентер, відгалуженням долини Етцталь. Гора має подвійну вершину, скелясту південну (3768 м.н.м.[2] або за більшістю інших джерел 3770 м.н.м.[3][4]) та покриту фірнами північну вершину (3 765 м.н.м.[5]). Гора оточена льодовиками з трьох боків, найбільшим із яких є Ташахфернер (нім. Taschachferner) площею 8 км². Північна стіна ухилом 50° популярна у льодових скелелазів. Льодовик Ташахфернер стікає в долину Пітце з півночі, а в долину Вентер із гори течуть льодовики Міттеркарфернер із південного заходу та Рофенкарфернер — із південного сходу.
Вид із вершини обмежений лише земним обрієм — на схід можна побачити аж до Гросглокнеру, а на захід — до Фінстераархорну.
Альпінізм
Перші сходження
Перша задокументована спроба сходження на гору відбулася 1847 року Германом та Адольфом Шлагінтвайтами, які, ймовірно, досягли висоти 3 552 м.н.м. на північно-східному гребені[4]. Перше успішне сходження було здійснено 1848 Леандером Клотцем, гірським гідом та фермером із Рофена, біля підніжжя гори (тепер частина Зельдена), та іншим неназваним місцевим фермером. У серпні 1857 року брати Нікодем, Леандер та Ганс Клотци провели на вершину торгівця з Відня Джозефа Адольфа Шпехта. Північна вершина дещо вища, на час виміру її висота була 11 947 віденських футів або 3 776 м.н.м.[6] але південна вершина має кращі краєвиди і перші два сходження були на неї. 29 серпня 1861 року Нікодем та Леандер Клотци провели на Вільдшпітце мешканців Відня Антона фон Рутнера та Ф. Р. фон Ендереса — знову на південну вершину. Протягом їх двогодинного перебування на вершині Леандер пройшов на північну вершину, що вважалось першим підкоренням головної вершини Вільдшпітце[6]. Однак наприкінці 20-го сторіччя танення снігів вкоротило північну вершину до близько 3 765 м.н.м.[5], і головною вершиною стала південна, а перше сходження — 1848 рік.
Маршрути
Стандартний маршрут на гору веде від Бреславського притулку (нім. Breslauerhütte), до якого підходять із села Вент і який лежить за 800 метрів над Рофенською лукою, з якої починались перші три сходження. Більшість альпіністів ночують у притулку та йдуть на вершину наступного дня. Шлях від притулку до вершини займає близько 4,5 годин.
Альтернативний більш складний маршрут веде від Брауншвайгерського притулку в районі льодовиків долини Пітце. Від притулку маршрут веде льодовиком до сідловини Міттельберг (нім. Mittelbergjoch) та далі льодовиком Ташахфернер (на цій ділянці в ньому багато тріщин) до вершини. Середній шлях від притулку до вершини займає близько 6,5 годин.
Галерея
- Південний бік
- Південна вершина
- Західний бік
- Північна вершина
Примітки
- Головна сідловина — перевал Решен. За відносною висотою — 4-та в Альпах, після Монблану, Гросглокнеру та Фінстераархорну
- Bundesamt für Eich- und Vermessungswesen, Austrian Map online
- The Austrian Alpine Club's Alpine Club map of the Ötztal Alps
- Walter Klier, Ötztaler Alpen: ein Führer für Täler, Hütten und Berge, Rother, Munich, 14th print, 2006.
- Bergsteiger, January 2001, page 25.
Richard Goedeke: 3000er in den Nordalpen., Bruckmann Verlag, Munich, 2004, ISBN 978-3-7654-4746-4, page 93. - Anthon von Ruthner, Ersteigung der hohen Wildspitze im Oetzthale, Mittheilungen der Kaiserlichen=Königlichen Geographischen Gesellschaft, pp. 216—243.