Вінок сонетів
Вінок сонетів — поетична форма, утворена з 15 сонетів, ланцюжок 14 з яких побудований таким чином, що останній рядок кожного сонета повторюється в першому наступного, а останній рядок 14 сонета повторює 1-й рядок 1-го.
П'ятнадцятий сонет (магістральний сонет, магістрал, мадригал) складається з перших рядків попередніх 14 сонетів.
Магістрал є тематичним і композиційним ключем (основою) вінка; як правило, він пишеться першим. Крім того, існують й одиничні вірші-вінки.
Історія
Вінок сонетів винайдений в Італії в XIII ст. Це досить складна поетична форма, яка потребує від поета вищої майстерності.
Автором перших українських вінків сонетів є Іван Головацький — видавець «Вінка русинам на обжинки».
На початку ХХ ст. з’являються канонічні українські вінки сонетів. У 1918 р. вінок сонетів у «Літературно-науковому віснику» опублікував поет Михайло Жук. Інший вінок — «Аргонавти» — у тому ж 1918 році створений Аркадієм Казкою. Але він за збігом обставин не був опублікований в ті роки і з’явився друком лише у 1989 році.
Приклад
Озеро бачу у снах
(За Лідією Мокієвською, Вологда)
Вінок сонетів
Мадригал
Омана сну глибока і ясна, -
З небес мені сподіване послання,
Енергії незнаної струна
Роз"ятрить душу струмом трепетання.
Озветься стоголосо далина,
Багрянцем озера умиється світання,
А десь там - гай і дім мій вирина, -
Чудова мить осягнення за гранню
Утрачених язичницьких часів -
У цих місцях наш праотець ходив,
Собі вподобавши цю Білозерську землю.
Нуртують хвилі озера, мов дзвін,
А берег лунко стримує розгін.
Хай сон трива - я нурт його приємлю.
1.
Омана сну глибока і ясна,
Незримо виникаючи із ночі,
В той вічний край запрошує вона,
Де хвиля загадкове щось шепоче,
Де марево самотнього човна,
Що на каналі веслами плюскоче,
Де ранньої зірниці таїна
Передріка бентежне і уроче...
Шаленство сну в душі моїй вита -
Їй до снаги безумна висота
Від досвітку до пізнього смеркання.
За мить відступить темінь-темнота -
Хтось явиться і тихо прочита
З небес мені сподіване послання.
2.
З небес мені сподіване послання
Я тільки в сні зумію осягти,
Бо вдосвіта словес тих одіяння
Порозриває буря суєти.
Залишиться хіба що спогадання...
Настане день - і, щоб дійти мети,
Новим тривогам і новим ваганням
Дозволю я у серці прорости.
Ах, тільки б знати, скільки там ще віку
Терпітимуть поета-недоріку
Ця путь-дорога й рідна сторона.
Та розум наш влаштований безлико,
Чи вмістить нашу пісню смутку й крику
Енергії незнаної струна?
3.
Енергії незнаної струна
Віщує сон - і де його загадки,
І смисл який у видивах зрина -
Хто пояснити зможе,
мов лампадка,
До глибини, до сутності, до дна
Туман розсіявши і вищого порядку
Слова знайшовши, в чому новизна
Трудів моїх і в чому їх розгадка.
Все витлумачить, видно, не дано
В видіннях тих, немов німе кіно,
Та дивних букв містичне поєднання
Розбудить все, що вже давним-давно
В мені дрімало летаргійним сном, -
Роз"ятрить душу струмом трепетання.
4.
Роз"ятрить душу струмом трепетання,
Відкриє код нечитаних письмен -
І десь за гранню світообертання
Почую голоси я тих сирен,
Що їх, забувши про самовладання,
Сприймав плавець, вирівнюючи крен
Своєї шхуни. Та нові страждання
Мені звістує "Книга мельпомен".
І - вір не вір - немов на сполох птиця,
Злетить душа туди, де заіскриться
Зірок вервечка дзвінко-неземна.
І спалахне між них моя зірниця,
Моя розрада, втіха, таємниця,
Озветься стоголосо далина.
5.
Озветься стоголосо далина -
Прийдуть у сон і вулиця знайома,
І озеро, й щемливі імена,
Мов з аркушів забутого альбому.
Бульвару ген вказівка напрямна,
Що за тополями ховає втому.
Ось древній вал - історії луна...
Як легко тут, бо тут я знову вдома.
Мені звідсіль така видніє даль,
Що тонуть в ній і горе, і печаль,
В душі - непереборні поривання.
"Й нічого вже в минулому не жаль"...
Нехай пітьми розвіється вуаль -
Багрянцем озера умиється світання.
6.
Багрянцем озера умиється світання -
І ночі ніби зовсім не було.
А я - уся вагання, вся - благання:
А скільки літ, віків уже спливло
Мого напівдрімотного блукання?
І скільки рік в озера затекло,
І скільки доль, занесених в писання,
Зібрало їх вологе, тьмяне скло?
А час над нами напина вітрила.
На жаль, збагнуть здебільшого несила,
Коли підстереже нас мілина.
Тож ми умить, бодай нас лихо било,
Вже летимо, обпалюючи крила...
А десь там - гай і дім мій вирина.
7.
А десь там - гай і дім мій вирина...
Але сильніші бурі і знегоди,
І що крутіша дасться вишина,
Тим вниз стрімкіші стерегтимуть сходи.
І нас поглине час-трясовина.
Не вір: "не буде роду переводу".
Тож марновірність наша і смішна,
І жалюгідна, як прогноз погоди.
Про що звіщає видиво зі сну,
Що зникло, наче сутінь на стіну?
Над ним не владне жодне заклинання.
То як же долю я свою збагну,
Знання про це, співмірне знамену, -
Чудова мить осягнення за гранню.
8.
Чудова мить осягнення за гранню
Колишніх днів, уривків сновидінь,
Але навряд чи ти на запитання
Знайдеш не відповідь - бодай химерну тінь
Того, що долею звемо чи безталанням,
Того, що з заводей виводить на бистрінь,
Бо є таки жорстка межа пізнання -
І недосяжна в неї височінь.
Та доль ланцюг мільйони літ не рветься,
До ланки ланка з віку в вік кується,
А значить вірю я, що й поготів
В моєї долі, наче у фортеці,
Є свій секрет, послання, пломінець є
Утрачених язичницьких часів.
9,
Утрачених язичницьких часів
Не зберегли нам книги літописні,
Тому не знаю, хто в мені ожив,
Чий голос озивається у пісні.
Минали дні, такі, як сотні днів,
Минала доля, тиха і безвісна.
Вони жили серед густих лісів,
Ще збереглася стежка їх первісна.
Імен нема. Але красиві лиця
І смуток, що таїться у зіницях,
В іконах бачу, наче диво з див.
В нічних дощах і в спалахах зірниці
Виразно уявляю, то не сниться:
У цих лісах наш праотець ходив.
10.
У цих лісах наш праотець ходив,
Назвав озера, болота і ріки -
І тим про себе пам'ять заронив,
І не зітреться карб оцей довіку.
Бурхливий час в віночок доль заплів
І мій букетик квіту невеликий:
Це вже увічнено - тут з"єднання шляхів,
Які зближали світ багатоликий.
Ішли в північний і в південний бік,
Добро й любов розносячи навік.
Де шлях більш сутній, я й не відокремлю.
У фресках храму - той далекий вік,
Коли якийсь незнаний чоловік
Собі вподобав Білозерську землю.
11.
Собі вподобав Білозерську землю
Не він один. Бо тут така краса -
Тремка, мінорна, чиста, позаземна...
Які тут ранки і яка роса!
І як зірки зчудовано й недремно
Вдивляються в глибінь, а небеса
Дарують водам барву синьо-темну.
Тут неповторна сонячна яса
Над схилом валу досить ще високим,
А коло озера врочистішають кроки -
Сама минувшина сягає тих глибин.
...Та не заріс кущами рів широкий,
Сюди із хащ біжать струмків потоки,
Нуртують води озера, мов дзвін.
12.
Нуртують води озера, мов дзвін.
І є канал біля старої лави.
О, як багато пам'ятає він!
Смолою пахне втомлена заплава.
Ідуть віки - й взнаки дається тлін,
Тополі лиш незмінно величаві,
А також не швидкий до перемін
Наш древній вал, величний в ратній славі.
Йому над світом довго панувати,
Хоча ніщо не вічне, будуть втрати,
Адже життя ніхто не спинить плин.
А місто хай понад віки і дати
Стоїть над озером, де хвиля різкувата,
А берег лунко стримує розгін.
13.
А берег лунко стримує розгін,
Лиш бічевник наплив його ударів
Відбити може в"яззю мотузин, -
На рубежі своїм стоїть недаром.
І пам'ятає шурхотіння линв,
Коли по озеру йшли баржі із товаром,
І бурлаки - могутні як один -
Із злидарем ділилися "наваром".
Та непомітно сон свій біг спиня -
І я бреду вже майже навмання,
Аби за мить вернутися на землю.
Поглине нас химерна метушня -
Й поблякнуть радість і принади дня.
Хай сон трива - я нурт його приємлю.
14.
Хай сон трива - я нурт його приємлю.
Душе моя, ти вдома ще побудь -
Тут все таке бентежне і приємне,
А вдосвіта проляже інша путь.
Радію я відкрито, ніжно, щемно
Ударам хвиль - і осягаю суть
Летючих днів і крапель недаремних
На листі верб, як обважніла ртуть.
Вони для озера - нове життя й підмога,
А плескіт хвиль - про них немовби спогад,
Який повторить ранішня луна.
А я забуду знову всі тривоги -
Й полину у незвідані дороги -
Омана сну глибока і ясна.
Інші приклади в українській поезії
- Василь Бобинський — Ніч кохання
- Іван Іов — Любіть мене врожаєм і землею
- Валерій Гнатюк — Зґвалтована мрія
- Інна Рябченко — Засмаглілим димом пахне вечір
- Інна Рябченко — Шукаю іскру з вічного вогню
Посилання
- Вінок сонетів // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — А — Л. — С. 186-187.
- Магістрал // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — М — Я. — С. 5.
- Вінок сонетів // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці: Золоті литаври / голова ред. А. Волков. — 2001. — С. 105. — 634 с.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.