Геотехнічний контроль

Геотехнічний контроль, або моніторинг[1] — це багатофакторний розгалужений процес, який полягає у тривалих дослідженнях ґрунтів, коригуванні технології розробки ґрунтів в кар'єрах і ущільнення їх в споруді, передбачає аналіз характеристик ґрунтів в завершеній споруді та аналіз надійності споруди.[2]

Достовірна оцінка надійності і довговічності роботи основ і ґрунтових споруд може бути надана при правильному визначенні:

• фізико-механічних характеристик ґрунтів, які вивчаються в процесі зведення споруди та влаштування її основи;
• кількості проб (точок контролю);
• місць відбору проб (місць контролю — контакт матеріалу ядра греблі зі скелею, бетоном, фільтром тощо);
• висотного і планового розташування точок контролю і місць відбору проб;
• об'єму проб що визначаються у відповідності з розмірами частинок ґрунту;
• методів контролю, які вибираються з рекомендованих нормативних документів, або можуть розроблятися в залежності від технології зведення споруди.

Геотехнічний контроль за якістю виконання проводиться за методикою стандартного ущільнення, згідно з якою контролюється щільність ґрунту ρ_d і вологість W, за якими визначається значення коефіцієнта ущільнення K_com[3].

Вперше геотехнічні контрольні дослідження були застосовані в Швеції під час будівництва доріг.

У 1926 році австрійський інженер Карл Терцагі застосував цей метод на будівництві греблі водосховища Гренвіл-Дем.[4]

Основні функції геотехнічного контролю полягають у визначенні показників фізичних властивостей ґрунту після ущільнення (вологість, щільність) та порівнянні їх з проектними значеннями щільності для того, щоб було забезпечене виконання умов.[5]