Гогон (мажордом)

Гогон (Гого; лат. Gogonus, нім. Gogo; помер у 581) — наставник та радник неповнолітнього короля Хільдеберта II, можливо, виконував при ньому в 575–581 роках обов'язки регента Австразії. Перший з тих, кого середньовічні історичні джерела наділяють посадою мажордома[1].

Гогон
лат. Gogonus
мажордом Австразії
575 — 581
Спадкоємець: Ванделен
 
Смерть: 581
Австразія

Життєпис

Основними наративних джерелами про життя Гогона є «Історія франків» Григорія Турського і хроніка Фредегара. Григорій Турський згадує про нього у 46-й главі V книги і у 1-й главі VI-й книги. Відомості про нього можна дізнатися з праць його сучасника і друга[2], франкського поета Венанція Фортуната[3]. Також у складі збірки «Австразійські листи» збереглися чотири послання Гогона[4][5]. Походження Гогона невідомо. З 565 року він став одним з найближчих радників короля Австразії Сіґіберта I. Венанцій Фортунат описував Гогона як людину впливову і великодушну, наділену повною довірою монарха і високо цінованого при дворі[1]. Гогон очолював посольство в Королівство вестготів, яке в 566 році уклало з королем Атанагільдом угоду про шлюб Сіґіберта I з Брунгільдою[6].

Франкські королівства у 561 році

Після того як Сіґіберт I у 575 році був убитий за наказом дружини короля Нейстрії Хільперіка I Фредегунди, Гогон став спочатку радником королеви Брунгільди, а потім наставником і радником малолітнього сина короля Австразії Хільдеберта II. Можливо, що його повноваження в цей час поширювалися не тільки на виховання юного монарха, а й на управління всім королівством[5][7].

Політичний поділ Франції у 561 році.

У сучасних документах Гогон жодного разу не згадується як мажордом. У них він представлений тільки як наставник або вихователь (лат. nutricius) короля Хільдеберта II. Першим, хто повідомляв, що Гогон займав і пост мажордома, був історик першої половини VII століття Фредегар[8][1][7]. Можливо, свідоцтво Фредегара є перенесенням назви пізнішої посади в події більш раннього часу. Перші достовірні відомості про існування посади майордома франкських королівств відносяться тільки до періоду близько 600 року[1][7].

У зовнішній політиці Гогон орієнтувався на союз з правителем Бургундії Гунтрамном, дядьком свого вихованця. Можливо, причиною цього було те, що Гунтрамн на той момент був найстарішим з живих представників династії Меровінгів. У 577 році відбулася особиста зустріч гунтрамна і Хільдеберта II. На ній, ймовірно, був присутній і Гогон. Тут Гунтрамн клятвено обіцяв племіннику, що після його смерті той отримає Бургундське королівство[9]. Як подарунок за труди Гогона, король Бургундії віддав половину доходів від міста Марсель[7].

Збереглися чотири послання, написані Гогоном. У першому з них, датованому 567 або 568 роком, Гогон просив єпископа Меца Петра надати йому сприяння в управлінні новопридбаного маєтку поблизу міста. Адресатом другого листа був єпископ Туля Тразеріх. Третє послання було направлено між 575 і 581 роками герцогу Хамінгу. У ньому Гогон проявляв себе як високоосвічена людина: він шкодував про те, що не має деяких з найкращих праць античного поета Вергілія. У цьому ж посланні збереглася згадка, що Гогон сам був автором декількох віршів, що не збереглися до нашого часу. Так само і Венанцій Фортунат писав про красномовстві Гогон, порівнюючи його з Орфеєм і Цицероном[3]. Останній з листів, підписаних Гогоном, був адресований герцогу Фріульському Гізульфу I. Традиційно він датується 578—581 роками. У цьому посланні, написаному від імені короля Австразії, герцогу пропонувалося вступити у союз з франками, папою римським і Візантійською імперією і приєднатися до планувалася союзниками війни проти лангобардів у Північній Італії[4][5][7].

Смерть

Помер Гогон у 581 році[10]. За свідченням Фредегара, він був страчений за наказом Хільдеберта II через наклеп Брунгільди[5]. Однак інші історичні джерела цього часу нічого про це не повідомляють. Ймовірно, в даному випадку повідомлення Фредегара слід вважати помилковим[5]. Після смерті Гогона його посаду радника короля Хільдеберта II отримав Ванделен. Як і Гогон, він названий в хроніці Фредегара мажордомом[5].

Джерела
  • Григорій Турський. Історія франків. Historia Francorum. — М.: Наука, 1987. — 464 с.(рос.)
  • Дюмезиль, Брюно. Королева Брунґільда. La reine Brunehaut / Переклад з французької М. Ю. Некрасова. — СПб.: ЄВРАЗІЯ, 2012. — 560 с. — 3000 екз. — ISBN 978-5-91852-027-7.(рос.)
  • Bachrach, Bernard S. The Anatomy of a Little War: A Diplomatic and Military History of the Gundovald Affair (568—586). Boulder, CO: Westview Press, 1994.(англ.)
  • Nelson, Janet L. «Queens as Jezebels: Brunhild and Balthild in Merovingian History». Medieval Women: Essays Dedicated and Presented to Professor Rosalind(англ.)
  • M. T. Hill, ed. D. Baker. Studies in Church History: Subsidia, vol. 1 (Oxford: Blackwell, 1978), pp. 31-77. Reprinted in Politics and Ritual in Early Medieval Europe. London: Hambledon Press, 1986. ISBN 0-907628-59-1.(англ.)

Примітки
  1. Ewig E. Die Merowinger und das Frankenreich. — W. Kohlhammer Verlag, 2006. — ISBN 978-3-1701-9473-1.
  2. Jones A. E. Social Mobility in Late Antique Gaul. — Cambridge University Press, 2009. — P. 45. — ISBN 978-0-5217-6239-7.
  3. Venantius Fortunatus: Personal and Political Poems. — Liverpool University Press, 1995. — P. 57—58. — ISBN 978-0-8532-3179-0.
  4. Epistolae Austrasicae (XIII, XVI, XXII & XLVIII). — Apud Weidmannos, 1892.
  5. Martindale, J. R. Gogo // Prosopography of the Later Roman Empire. — Cambridge University Press, 1992. — Vol. III (a) : A.D. 527–641. — P. 541—542. — ISBN 0-521-20160-8 [2001 reprint].
  6. Григорій Турський. Історія франків (книга IV, глава 27); Фредегар. Хроніка (книга III, глава 57)
  7. Gogo (нім.). Genealogia Mittelalter. Процитовано 28 грудня 2013.
  8. Фредегар. Хроніка (книга III, глава 59).
  9. Григорій Турський. Історія франків (книга V, глава 17).
  10. Григорій Турський. Історія франків (книга VI, глава 1)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.