Голод у Казахстані (1919—1922)

Кандидат історичних наук Олександр Миколайович Алексєєнко у своїй науковій роботі на здобуття докторського ступеня «Сільське населення Казахстану. 1920–1990 рр..» досліджував динаміку чисельності, національний склад, міграційне та природний рух сільського населення Казахстану. На основі аналізу великого кола архівних і опублікованих джерел визначив основні тенденції розвитку сільського населення республіки. Розглянув такі закриті раніше проблеми, як демографічні наслідки голоду початку 20 — і 30-х років, масові переселення до Казахстану в 20-30-і роки, депортація репресованих народів у 30-40-і роки, освоєння цілини.[4]

Історик Мусаєв Б. А у своїй роботі на здобуття наукового ступеня Голод в першій половині 20-х років XX століття в Казахстані: історичний, соціально-політичний аналіз", досліджуючи соціально-політичні процеси, що відбувалися у першій половині 20-х рр. XX ст., висвітлив причини, масштаби і наслідки Голоду 1919–1922 та 1932-1933 років. Проаналізовано соціально-політичну, економічну ситуацію 1921–1922 рр. Визначив соціально-економічні та демографічні наслідки голоду. Дав оцінку діяльності органів влади, розкрив їх взаємини з центром і периферією в облаштуванні державних структур, в ліквідації наслідків лиха. Встановлено наслідки масового голоду в 5 губерніях КазАССР, демографічні зміни складу населення, аграрно-продовольчі, господарсько-економічних втрат, вплив на здоров'я і смертність людей. Показано оптимальні шляхи боротьби з всенародним лихом, гуманітарною катастрофою в житті народу. Продовольча проблема вкупі зі становленням нового державного устрою віднесена до глобальних проблем світового розвитку.[5]

Мустафа Шокай (каз. Мұстафа Шоқай-ұлы) — казахський громадський і політичний діяч, публіцист, ідеолог боротьби за свободу і незалежність Єдиного Туркестану, пише у книзі «Туркестан під владою Рад. До характеристики диктатури пролетаріату»:

….. Ще один витяг із книги того ж Рыскулова. Цього разу мова піде про нечуваною ніде у світі «голодної політиці» радянської влади по відношенню до корінного населення Туркестану. Говорячи про голод серед тубільного населення, зокрема серед казахського, турар Рискулов свідчить, що один "з ззаслуженних керівників Жовтневого перевороту в Туркестані Тоболін на засіданні Туркестанського Центрального Виконавчого Комітету заявив прямо, що киргизи (казахи), як економічно слабкі з точки зору марксистів все одно повинні будуть вимерти. Тому для революції важливіше витрачати кошти не на боротьбу з голодом, а на підтримку краще фронтів (див. передмову, стор XII).

"Кількість померлих від голоду (мусульман), говорить Рыскулов (стор.77), обчислюється у величезних розмірах … «Але цифр він не приводить. Радянські джерела (1919 р.) називали жахливу цифру в один мільйон сто четырнадцать тысяч (1 114 000). Таким є наш національний пасив від московської» національно-визвольної політики ". А ось «радянський актив». — Можна сказати, пише Т. Рыскулов на стор.77, що загиблі люди врятували радянську владу, тому що якщо б вони, ці мільйони голодуючих … прийшли і почали вимагати своєї частки, то вони б не залишили каменя на камені і перевернули б все … Журнал Простор.1992.N9-10.C.101-112[6]