Гумат калію

Гумат калію (рос. гумат калия, нім. Humaten) — продукт переробки торфу, бурого вугілля чи леонардіту, з якого екстраговано активні речовини: азот, фосфор, калій, мікроелементи, а гумінові кислоти з нерозчинних переведено у розчинні одновалентні солі[1]. Іншими словами, гумат калію — це водорозчинна калійна сіль гумінової кислоти[2].

Використання

Гумати калію використовуються переважно в сільському господарські як високоефективні стимулятори росту для всіх культур відкритого і закритого ґрунту[3].

Виробництво

В основі отримання гумінових добрив і препаратів лежить властивість гумінових кислот утворювати водорозчинні солі з натрієм, калієм, амонію. Найбільш поширеним методом отримання «природних» гуматів є виділення гумінових речовин з викопного сировини (торфу, вугілля) в присутності лугу. Виробництво гуматов розвивається в двох напрямках — отримання баластних і безбаластних добрив. Саме безбаластні (містять більший відсоток активних корисних речовин) гумати частіше називають препаратами або стимуляторами росту, а баластовий (при виробництві яких не проводиться їх відділення від субстрату і очищення від домішок) — добривами. Це поділ пов'язано з відмінностями в способах застосування і дозуваннях вищеназваних типів гуматів.

Класифікація гуматів калію
Гумат Калію, вироблений на основі леонардіту. Дрібнодисперсна структура забезпечує 100 % розчинність.

Гумати калію класифікують згідно з вихідною сировиною, з якої препарат було вироблено:

  • гумати калію, вироблені на базі торфу (вміст гумату калію — 20-70 %),
  • гумати калію, вироблені на базі бурого вугілля (вміст гумату калію — до 25 %),
  • гумати калію, вироблені на базі леонардіту (гуматів калію — не менше 80 %)[2].

Найефективнішим добривом вчені вважають гумати калію, вироблені на базі леонардіту через найбільшу концентрацію гуматів К — 80 % та вище.

Гумат Калію, вироблений на основі торфу.

Виробництво гуматів розвивається у двох напрямках — отримання баластних і безбаластних добрив. Саме безбаластні (містять більший відсоток активних корисних речовин) гумати частіше називають препаратами або стимуляторами росту, а баластні (при виробництві яких не проводиться їх відділення від субстрату і очищення від домішок) — добривами. Це поділ пов'язано з відмінностями в способах застосування і дозуваннях вищеназваних типів гуматів.

Механізм дії

Гумінові кислоти — потужні каталізатори біохімічних процесів у ґрунті та його біологічної активності. Органічна речовина гуматів використовується мікроорганізмами ґрунту як джерело енергії та живильне середовище.

Факт позитивного впливу ГК на ріст і розвиток рослин був вперше виявлений в кінці XIX століття і пізніше підтверджений в класичних роботах Л. А. Христєва, М. М. Кононової, І. В. Тюріна і С. Ваксмана. Такі дослідження особливо активізувалися в 1960-х роках, і з того часу з цього питання вже накопичений великий масив даних, в тому числі і про здатність гуматів калію інактивувати вплив важких металів і органічних забруднювачів у ґрунтах[4]. У численних польових і лабораторних експериментах з різними тест-культурами показано, що застосування промислових гуматів натрію, калію і амонію, незалежно від джерела сировини для їх виробництва, в оптимальних дозах помітно стимулює проростання насіння[5], покращує дихання і живлення рослин[6], збільшує довжину і біомасу проростків[7] і зменшує надходження в рослини важких металів і радіонуклідів[8].

Див. також

Примітки
  1. Лихочвор, В.В. (2008). Мінеральні добрива та їх застосування (Українська). НВФ «Українські технології». с. 312.
  2. Біологічні добрива - продукція Ензим-Агро. agro.enzim.biz (uk-UA). Процитовано 19 грудня 2016.
  3. Group, ENZIM. Гумат Калия ЖФ ENZIM Agro | Cтимулятор роста растений. Гумат Калия ENZIM Agro | ЭНЗИМ | Производство Украина (ru-RU). Процитовано 11 липня 2017.
  4. Lee, YS, and RJ Bartlett, 1976; Patti, AF, Verheyen, TV, Douglas, L., and Wang, X., 1992; Perminova IV, Kovalevsky DV, Yashchenko N. Yu. et al., 1996; Poapst, PA, and M. Schnitzer, 1971; Visser, SA 1986
  5. Роде і ін., 1993; Piccolo A.; Celano G.; Pietramellara G. 1993; Rauthan, BS, and Schnitzer, M. 1981; Van de Venter, HA, Furter, M., Dekker, J., and Cronje, IJ, 1991
  6. Козюкіна Ж. Т.; Клінцаре А. А., 1985; Noble AD, Randall, PJ, and James, TR 1995; Sladky, Z., 1959; Vaughan, D. and JR McDonald, 1971
  7. Lee, YS, and RJ Bartlett, 1976; Poapst, PA, C. Genier, and M. Schnitzer, 1970; Tan, KH, and V. Nopamornbodi, 1979; і ін.
  8. Александров та ін., 1993; Perminova IV, Kovalevsky DV, Yashchenko N. Yu. et al., 1996; Sebestova, E., Machovic, V., and Pavlikova, H. 1997
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.