Гурський Валер'ян Ярославович

Гурський Валер'ян Ярославович 17 вересня 1874(18740917) 11 листопада 1934[1]

Гурський Валер'ян Ярославович
Народився 17 вересня 1874(1874-09-17)
Харків, Російська імперія
Помер 11 листопада 1934(1934-11-11) (60 років)
Діяльність еколог
Alma mater Лісний інститутd
Посада професор

В. Я. Гурський народився 17 вересня 1874 р. у Харкові, в родині лісничого Коробова хутора Зміївського повіту, що мав звання колезького радника.

Закінчивши Харківське реальне училище, навчався в Петербурзькому лісовому інституті (1891—1898 рр.), де слухав лекції відомого піонера охорони природи академіка І. П. Бородіна. Потім працював лісничим в Уфимській, Олонецькій, Полтавській і Харківській (з 1903 р.) губерніях. Тільки в Харківській губернії засадив лісом 15284 десятини пісків.

У Гурському успішно поєднувався талант практика і вченого. Він часто виступав у лісівничій науковій літературі, на різних лісогосподарських з'їздах і нарадах.

«В ясній і живій формі доповідач виклав історичний розвиток піщано-яружної справи, почавши з самих перших спроб лісорозведення на пісках ще з початку XIX століття, потім він детально виклав відомості про результати робіт в губернії за 10 років», — писав про виступ В. Я. Гурського на Полтавській нараді лісовласників і лісівників в грудні 1911 р. «Лісопромисловий вісник» (Полтавська нарада …, 1912).

В. Я. Гурський — автор численних і популярних робіт з лісорозведення, а загальний лісоводчий стаж його становив 31 рік.

У грудні 1913 р. він бере участь у першій в Російській імперії виставці охорони природи в Харкові. В кінці листопада 1919 р. В. Я. Гурський, разом з частинами білих відступив до Ростова, а звідти в Ставрополь, однак, як його зять, евакуюватися до Константинополя не став. З 1920 р. по 1921 роки Гурський працював завідувачем Ставропольського гублісвідділом, потім знову повернувся до Харкова, де З травня 1921 р. призначений завідувачем лісокультурного і меліоративного відділів Всеукраїнського центрального управління лісами (ВЦУЛ) НКЗ УРСР, а також став професором кафедри лісової меліорації Харківського сільгоспінституту, потім працював науковим співробітником Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації.

Працюючи в ВЦУЛі, Гурський піднімав питання охорони лісів під час свят Трійці та Різдва, коли масово обломлювалися дерева.

Наявність в ВЦУЛі таких висококваліфікованих і розуміючих проблеми охорони природи фахівців, як В. Я. Гурський, О. Ф. Скоробогатий, дозволили Українському комітету охорони пам'яток природи вже в 1929 р. підготувати проекти заповідання 11 лісових заповідників майже на 40 тисяч гектарів в лісостеповій частині України[2].

На жаль, органи ОДПУ перекреслили виконання цього плану (до речі, ці лісові заповідники не створені і досі).

Матеріали тритомної справи № 68461, що зберігається в архівах СБ України, розкривають останню і трагічну сторінку життя Валер'яна Ярославовича.

1929 рік — «рік великого перелому». Органами ОДПУ фабрикуються перші «гучні» справи — Шахтинська, «Спілки визволення України». Вже в вересні 1929 р. харківські чекісти — Кофман, Давидов, Бронєвой починають фабрикувати нову справу — «Про шкідництво в лісовому господарстві України». Валер'яна Ярославовича заарештовують 16 листопада 1929 р., інших «шкідників» — трохи пізніше. Всі вони, в основному люди вже немолоді, крім 36-річного Б. Падалки, «зізнаються» у вчиненому, а саме: затиску червоних лісівників, заощадженні колишніх поміщицьких лісів під заповідники, публікації шкідливих статей в журналі «Український лісовод» та ін.

"Захопивши командні висоти, контрреволюційні фахівці ВЦУЛу комплектували штат найбільш відповідальних співробітників як в центрі, так і на місцях з осіб антирадянських і близьких собі по ідеології. Серед осіб, залучених у такий спосіб на керівні посади, є ряд поміщиків (Давидов, Висоцький), великих царських чиновників — Голов'янко та ін.[3]. Групою притягнутий до ВЦУЛу Скоробогатов[4], призначений помічником до професора Висоцькому по Лісодослідному бюро, колишній кримський казенний лісничий, наближений до царського двору, мав чин камер-юнкера — монархіст "[5].

Пізніше, на суді Гурський казав: "На Україні я з'явився піонером в лісо-меліоративній справі. Я з 1901 р. надавав допомогу населенню по залісенню пісків, причому я цю роботу почав з нічого і довів до досить великих розмірів. Причому я вів цю роботу єдино і самостійно "[6].

Однак це пройшло повз вуха опричників, для яких було головне, що він син колезького радника і восени 1919 р. відступав разом з Денікіним.

Цебер бруду на нещасних лісівників вилили і так звані «свідки» — Ф. Головченко, «червоний лісівник» П. Воробйов, А. Цируль, Е. Садовський, А. Нікітенко, С. Васильєв. Колишній студент лісового факультету ХСГІ Воробйов, наприклад, звів свої рахунки зі своїм вчителем професором Шустовим, скептично поставившись в свій час до деяких його проектів. Головченко звинуватив лісівників, що, мовляв, вони не друкували в журналі «Український лісовод» його статті, чим шкодили лісовому господарству республіки. З подібних «фактів» і було сфабриковано розлогий обвинувальний висновок. В. Я. Гурському поставили в провину[7]:

1) що він був членом верхівкової групи контрреволюційних фахівців лісового господарства, 2) що був завідувачем лісовпорядного відділу ВЦУЛу і членом лісовпорядкувальної комісії ВЦУЛу, направляв шкідницьку роботу в області перевиконання п'ятирічного плану лісовпорядкування, експлуатації та лісокультурних справи, 3) що він сприяв проникненню до ВЦУЛу антирадянських фахівців і затискав червоних фахівців.

4 червня 1930 р. на засіданні надзвичайної сесії Верховного суду УРСР (голова суду — Карлсон, члени суду — Жук, Бронєвой — начальник II відділу ЕКУ ОДПУ УРСР, прокурор — Кабаненко, секретар — Абрамова) яке, до речі, відбувалося без опитування свідків, В. Я. Гурський був засуджений до 3 років позбавлення волі в «місцях загального користування», «визнавши як пом'якшувальну обставину його щире розкаяння, старезний вік і порівняно другорядну роль у контрреволюційній діяльності»[8]. Решта лісівників отримали від 4 до 6 років.

В. Я. Гурський, відсидівши півтора року, був звільнений, як і його «однодільці», достроково, наприкінці 1932 р. За деякими даними його швидкому звільненню сприяв голова РНК УСРР Влас Чубар, який добре знав особисто вченого. Повернувшись додому тяжко хворим, і побоюючись нових репресій, Гурський домігся, щоб його діти покинули Харків. Сам же він став працювати старшим науковим співробітником УкрНДІЛГА, займався залісення берегів Дніпра.

Додатково про події 1930 р. див. у Примітках[9]

Помер В. Я. Гурський 11 листопада 1934 р. (за іншими даними 24 вересня 1934) від правобічної пневмонії.

Його товариші по нещастю, вийшовши на свободу, в 30-50-х роках працювали в лісових вузах. А чекіст Бронєвой, який брав участь у фабрикації «справи», в 1937 р. був заарештований і помер у ГУЛАГу.

20 грудня 1991 р. рішенням прокурора м. Києва В. Я. Гурський, як і інші члени «контрреволюційної групи», був реабілітований.

Син Гурського — теж лісівник — В. В. Гурський, трохи не дожив до реабілітації батька.

Публікації В. Я. Гурського

  • Гурский В. Я. Очерк работ по укреплению и облесению песков Харьковской губернии за десятилетие с 1899 по 1908 гг. — X., 1909. — 30 с.
  • Гурский В. Я. Лесоразведение на песках Харьковской губернии. — X., 1915. — 20 с.
  • Гурський В. Найближчі завдання лісового тижня // Укр. лісовод. — 1923. — № 7. — С. 6-7.
  • Гурский В. Я. Значение древонасаждения при обсадке улиц и усадебных мест. — X.: НКЗ УССР, 1923. — 23 с.
  • Гурский В. Я. / Составитель. — Неделя леса. — X.: НКЗ УССР, 1924. −15 с.
  • Гурський В. Я. Бережи й розводь ліси. — Х.: Вид-во Рад. селянин, 1926. — 26 с.
  • Гурський В. Обсаджуймо деревами берега річок, струмочків та ставків // Рад. село. — 1927, 27.03.
  • Гурський В. Чому треба боротися з ярами // Рад. село. — 1927, 8.05.
  • Гурський В. Я. Обсажування деревами садибних місць, шляхів та річок. — X.: Вид-во Рад. селянин. — 1928. — 44 с.
  • Гурський В. Я. Полезахистні лісові смуги. — X., 1929. — 68 с.
  • Гурський В. Я. Залісення порубів, пустирів та галявин у лісах України. — X.: Держсільгоспвидав, 1933. — 62 с.

Література

  • Архів СБ України, спр. № 68461, т. 1, 2, 3.
  • Полтавское совещание лесовладельцев и лесоводов, 1912 // Лесопром. Вестник. — № 13. — С. 157.
  • Правдин Д. Среди научных работников // ВАРНИТСО. — 1930. — № 3-4. — С. 64-69.
  • Профессор В. Я. Гурский // Укр. лісовод. — 1928. — № 2-3. — С. 59-60.
  • Раскрытие контрреволюционной организации на Украине // Известия. — 1930. — № 77. — 19 марта.
  • Романівський I. На боротьбу з контрреволюційним шкідництвом українського лісу // Укр. лісовод. — 1930. — № 4. — С. 1-4.
  • Шкідництво в сільському господарстві України // Вісті ВУЦВК. — 1930. — 18 березня.

20. ЦДАВО України, ф. 372, оп. 1, спр. 470, л. 3. 21. ЦДАВО України, ф. 27, оп. 17, спр. 1067, лл. 1-6.

Примітки

  1. Сторінку підготовано за матеріалами В. Є. Борейка
  2. ЦДАГО України, ф. 372, оп. 1, спр. 470, л. 3
  3. М. Давидов, онук Дениса Давидова, всі свої кошти вклав у створення унікального дендропарку Веселі Боковеньки, Г. Висоцький — учень В. Докучаєва, видатний український лісівник, в майбутньому академік АН УРСР і ВАСГНІЛ
  4. Відомий діяч охорони природи
  5. Архів СБУ, справа № 68461, т. 3, стор. 169
  6. Там само, стор. 203
  7. Там само, л. 223)
  8. Там само, л. 225
  9. 19 березня 1930 газета «Известия» писала: «Тепер кілька слів ще про одну шкідницьку групу, яка довгий час орудувала в лісовому господарстві України. Це група висококваліфікованих фахівців і професорів (в більшості колишніх чиновників лісового департаменту) — Гурського, Колоснікова, Шустова, Коваленка, Падалки і Марченка). Вони використовували своє становище на відповідальних постах (Колосніков — заст. начальника лісового управління, Марченко — планував лісову справу у Держплані і т. д.), щоб у що б то не стало зберегти колишні поміщицькі лісові масиви (…). Професор Гурський показує: „Щоб приховати цінні приватно-власницькі лісові ділянки та вберегти їх від експлуатації, ми всіма способами намагалися зберегти їх під прапором заповідників, домагаючись цього в Головнауці, Всеукраїнській Академії Наук та ін.“ (…). В одному з лісництв в результаті роботи цієї шкідницької зграї є 16 тисяч гектарів перестійного лісу. І це в той час, коли країна відчуває гостру нестачу лісоматеріалів. Сподіваючись на повернення поміщиків, шкідники доводили найцінніший ліс до перестою, до такого стану, коли він починав гнити і заражати сусідні ліси, коли його залишалося лише використовувати на дрова»Раскрытие. .., 1930. Далі газета «Известия» писала, що завдяки Гурському і його групі були врятовані від сокири Славутський ліс, який належав раніше поміщику Сангушко, ліси графа Потоцького. Крім цього, вирубка була припинена в Черкаському бору. Чорноморському, Корабельному та Тростянецькому лісництвах, де перспективним планом Українського комітету охорони пам'яток природи передбачалося створити заповідники. Парасоцький ж ліс під Полтавою, не без допомоги Гурського та інших, уже був оголошений заповідником місцевого значення.
    Зараз читати ці рядки більш ніж півстолітньої давності не можна без гіркої усмішки. Так, факт наявності, кваліфіковані лісові фахівці постраждали за охорону природи.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.