Давньоєврейська мова

Давньоєврейська мова або біблійний іврит — перша мова євреїв, поширена в Стародавньому Ізраїлі («країна Ханаанська»; «Земля Ізраїльська»). Протягом 1-го тисячоліття до н. е. перебувала як в усному, так і в письмовому вживанні, вийшовши згодом з усного вживання в зв'язку з падінням давньоєврейської державності і відходом євреїв у діаспору.

Основними пам'ятниками староєврейської мови є Єврейська Біблія (Танах, Старий Завіт), Мішна, а також багата середньовічна єврейська література, поезія, рабинська література, історіографія, твори з математики, астрономії, філософії, хімії, природничих наук. Єврейською мовою писали також багато поетів і письменників Нового часу аж до його відродження як розмовної мови, мови школи, ЗМІ, літератури, а також державної мови Ізраїлю.

Сучасний іврит є відродженою формою староєврейської мови.