Дайдала

Дайдала — це тип скульптури, що приписується легендарному грецькому художнику Дедалу, який в легенді пов'язаний як з Критом бронзової доби, так і з найдавнішим періодом древньої скульптури в епоху бронзи. Легенди про Дедала визнають його і як людину, і як міфічного героя. Він був відомим винахідником агальматів, статуй богів, які мали відкриті очі і рухливі кінцівки[1]. Ці статуї були настільки життєвими, що Платон зауважив про їхню дивовижну і неспокійну рухливість, що було досягнуто специфічною технікою.

Фігурка дайдали, яка була талісманом для Олімпійських ігор 2004 року (Національний археологічний музей, Афіни)

Письменник Павсаній гадав, що дерев'яні фігурки ще до часу Дедала називали «дайдала».[2]

Альберто Перес-Гомес вважав, що назва «Daedalus», є більш відповідною як варіант грецького слово «daidala», яке зустрічається в древній літературі як доповнення дієслова «робити», «виготовляти», «кувати», «ткати», «ставити на» або «бачити».[3]

Дедалістська скульптура є демонстрацією орієнталізуючого стилю грецького мистецтва. Орієнталізація особливо помітна в голові з волоссям чи перукою, має трикутне обличчя, великі очі та видатний ніс (Східний стиль). Крім того, волосся зазвичай утворюють два трикутники, спрямовані вгору з обох боків обличчя. Жіноче тіло досить плоско геометричне, з високою талією і безформним драпіруванням. Рання скульптура, що демонструє ці атрибути, відома як «едалійська»; її використовували для фігурок, на глиняних табличках, в рельєфних прикрасах на вазах. Він мав помітний вплив на Пелопоннесі, Криті дорійського періоду та Родосі.[4]

Скульптури дайдала прикрашали храм Гери в Керкірі.[5]

Посилання

Donohue, Alice A. (1988). Xoana and the origins of Greek sculpture. Scholars Press. с. 182.
Pausanias (1794). The Description of Greece, Volume 3. London: R. Faulder. с. 6.
Smith, Albert C. The Monster and Daedalus. Ryerson University. с. 2. Архів оригіналу за 17 травня 2014. Процитовано 13 січня 2012.
Neer, Richard T. (2012). Greek Art and Archaeology c. 2500 - c. 150 BCE. New York, New York: Thames & Hudson. с. 109. ISBN 9780500288771.
Philip Sapirstein (1 січня 2012). THE MONUMENTAL ARCHAIC ROOF OF THE TEMPLE OF HERA AT MON REPOS, CORFU. Hesperia: The Journal of the American School of Classical Studies at Athens (JSTOR The American School of Classical Studies at Athens) 81 (1): 31–91. JSTOR 10.2972/hesperia.81.1.0031. doi:10.2972/hesperia.81.1.0031.

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[Donohue-1] Donohue, Alice A. (1988). Xoana and the origins of Greek sculpture. Scholars Press. с. 182.

[Pausanias-2] Pausanias (1794). The Description of Greece, Volume 3. London: R. Faulder. с. 6.

[Smith-3] Smith, Albert C. The Monster and Daedalus. Ryerson University. с. 2. Архів оригіналу за 17 травня 2014. Процитовано 13 січня 2012.

[4] Neer, Richard T. (2012). Greek Art and Archaeology c. 2500 - c. 150 BCE. New York, New York: Thames & Hudson. с. 109. ISBN 9780500288771.

[JSTOR-5] Philip Sapirstein (1 січня 2012). THE MONUMENTAL ARCHAIC ROOF OF THE TEMPLE OF HERA AT MON REPOS, CORFU. Hesperia: The Journal of the American School of Classical Studies at Athens (JSTOR The American School of Classical Studies at Athens) 81 (1): 31–91. JSTOR 10.2972/hesperia.81.1.0031. doi:10.2972/hesperia.81.1.0031.