Державний інститут з проектування підприємств коксохімічної промисловості

ДП «ГИПРОКОКС» бере свою історію із створення у 1929 році організації «Коксобуд»[5] з місцезнаходженням в м. Харкові, а через рік при злитті «Коксобуд» з трестом «Коксобензол»[6], проєктну частину «Коксобуд» було перетворено в окрему організацію — проєктний інститут з назвою «ГИПРОКОКС».

Гипрококсу було доручено координацію всієї технічної політики в масштабах коксохімічної галузі СРСР[7].

1932 — розроблено конструкцію печей ГИПРОКОКС ПК-1 із динасового вогнеупору, що вироблявся вітчизняними заводами[8].

1933—1940 — в довоєнний час за проєктами ГИПРОКОКС були побудовані 15 нових коксохімічних підприємств в тому числі Запорізький (1934), Криворізький (1936), Маріупольський (1935), Новоєнакієвський, Губахінський коксохімічні заводи, коксохімічне виробництво Нижньотагільського меткомбінату. Побудована друга черга Горловського, Рутченківського, Алчевського, Дніпродзержинського і Дніпропетровського коксохімічних заводів. Реконструйовано Ленінградський коксогазовий завод (1935). Розроблено конструкцію коксових печей з парними вертикалами та рециркуляцією продуктів згорання (1936—1938)[8];

До 1941 року загалом за проєктами ГИПРОКОКС було введено в експлуатацію 18 коксохімічних підприємств. 1941 — ГИПРОКОКС у зв'язку з військовими діями евакуйовано на Урал (м. Губаха) та згодом переведений в м. Свердловськ (Катеринбург) [8].

За роки війни 1941—1945 по проєктам ГИПРОКОКС на Сході колишнього СРСР побудовані 13 нових коксових батарей. Впродовж 1943—1945 ГИПРОКОКС були розроблені проєкти по відновленню всіх коксохімічних заводів Донбасу та Придніпров'я; в 1944 — ГИПРОКОКС було евакуйовано до м. Харків[8].

Кожний післявоєнний рік вводились в дію 6-7 коксових батарей з повним комплексом вуглепідготовчих, уловлюючих та переробних хімічних цехів[9].

1946—1947 — було розроблено конструкцію печей з перекидними каналами, двома корнюрами, з рециркуляцією та без рециркуляції продуктів згорання, що отримали назву печей системи ПК-2К та ПК-2К з рециркуляцією. В печах цих конструкцій було досягнуто подальше удосконалення показників рівномірності обігріву, якості коксу, витрат тепла і т. д.[10] 1948—1949 — введено в дію Норільський коксохімічний завод; Наказом по інституту було затверджено «Інструкцію по одночасному проєктуванню типових коксохімічних заводів».

1950—1959 — на Всесоюзній Раді коксовиків було схвалено  проєкти коксових печей системи ПК-2к і ПВР з об'ємом камери коксування 21,6 м³ в якості типових конструкцій; на Ясинівському коксохімічному заводі введена в експлуатацію дослідно-промислова установка по збагаченню вугілля у важких середовищах та коксові батареї з пічними камерами 30 м³, нижнім підводом та регулюванням пічних газів та повітря з рециркуляцією продуктів згорання; на Нижньотагільському металургійному комбінаті — дослідно-промислова установка виборчого подрібнення шихти; Створено Сибірську філію ГИПРОКОКС в м. Новокузнецьку; на Харківському коксохімічному заводі побудовано дослідну установку з виробництва формованого металургійного коксу. На Череповецькому металургійному заводі введена в експлуатацію дослідно-промислова установка сухого гасіння коксу (УСГК) продуктивністю 35 т / год; У 1953 році був введений в експлуатацію перший закордонний об'єкт за проєктом ГИПРОКОКС — завод в місті Аньшань, Китай. У другій половині 50-х було розроблено проєкти великих коксохімічних комплексів для ряду зарубіжних країн: Угорщини, Єгипту, Індії, Китаю, Польщі, Румунії та ін., а також ГИПРОКОКС допомагав у підготовці фахівців-коксохіміків і створенні інжинірингових компаній ряду країн (Індії, Китаю, Польщі, Чехії та інших) [8].

1960—1969 — введено в дію Авдіївський коксохімічний завод, в експлуатацію введено першу батарею великоємних печей об'ємом 30,3 м³ з нижнім підведенням коксового газу і безсатураторна установка уловлювання аміаку і піридинових основ; введена в лад промислова УСГК на Череповецкому металургійному заводі і пущена в експлуатацію установка отримання електродного пекового коксу з сухим гасінням і прожарювання[11];

1970—1978 — створено і введено в дію першу коксову батарею з пічними камерами 41,6 м³ Західно-Сибірського металургійного комбінату продуктивністю 1 млн т коксу на рік; на Нижньотагільському меткомбінаті введена в експлуатацію установка виборчого подрібнення шихти з відділенням дрібних класів вугілля в «киплячому шарі»; 25 липня 1979 — ГИПРОКОКС нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора [8];

1980—1990 — введені в експлуатацію батареї  № 1 — 4 Алтайського коксохімічного заводу, батареї оснащені УСГК з камерами ємністю 70 т / год; на Західно-Сибірському металургійному комбінаті побудована дослідно-промислова установка термічної підготовки шихти; на Комунарському коксохімічному заводі вперше споруджена установка безпилової видачі коксу; розроблений проєкт коксової батареї з камерами обсягом 51 м3; на Криворізькому коксохімічному заводі введена в експлуатацію установка часткового брикетування шихти[11];

1991—2009 — на ВАТ «Алчевськкокс» побудований комплекс коксової батареї № 9-біс (1993) та коксову батарею № 10-біс (2006 г.) з технологією трамбування вугільної шихти продуктивністю 1000 тис. т коксу на рік, з УСТК (3 блоку × 70 т / год) — за цю роботу в 2009 році фахівцям ГИПРОКОКС присуджена Державна премія в галузі науки і техніки; реконструкція коксових батарей № 3, 4 ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» з реконструкцією цеху уловлювання; проєктування і контроль будівництва установок уловлювання сірководню моноетаноламіновим методом до 0,5 мг / м3 на Тайваньскому МК (КНР) [8];

З 1998 року на ДП «ГИПРОКОКС» впроваджено Систему управління якістю проєктної документації, відповідно до вимог ISO 9001. У 2001 році на ДП «ГИПРОКОКС» першому серед проєктних організацій України, Міжнародним товариством «Lloyd's Register Quality Assurance» проведена сертифікація Системи менеджменту організації в області проєктної документації відповідно до вимог ISO. В 2004 році Національним органом України з сертифікації проведена сертифікація Системи управління якістю відповідно до вимог ДСТУ ISO 9001 (система сертифікації УкрСЕПРО)[12].

2010—2020 — будівництво коксової батареї № 1 біс / № 4 біс з трамбуванням шихти на заводі Czestochowa Nowa Sp.z.o.o (Польща); реконструкція коксових батарей № 5 — 8, а також проєктування і введення в експлуатацію коксової батареї № 11 і блоку УСТК на заводі Bhilai Steel Plant (Індія); проєктування і введення в експлуатацію коксової батареї № 11 і 4-х блоків УСГК на заводі IISCO Steel Plant (Індія); проєктування і будівництво коксової батареї № 3 з реконструкцією цеху уловлювання на заводі компанії USIMINAS (Бразилія); виконаний базовий і детальний інжиніринг реконструкція коксових батарей № 3 і № 4 ILVA Taranto Works, Італія. З використанням технології трамбування вугільної шихти за проєктами ДП «ГИПРОКОКС» побудовані і введені в експлуатацію коксові батареї: № 5-6 — на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (2017—2018)[13].

ДП «ГИПРОКОКС» виконує проєктно-конструкторські роботи за такими основними напрямками: Вуглепідготовче виробництво, Коксоксове виробництво, Коксові батареї для коксування трамбованої вугільної шихти, Установка сухого гасіння коксу, Хімічне виробництво, Генеральний план і транспорт, Розробка 3D плану, Архітектура і будівництво, Теплоенергетика, Електротехніка, Автоматизовані системи управління, Охорона атмосферного повітря, Охорона водного середовища, Переробка вуглецевмісної сировини[14].

ГИПРОКОКС розробив проєкти для коксохімічних об'єктів в 26 з 46 країн-виробників коксу. Це коксохімічні комплекси в Україні, Фінляндії, Угорщині, Росії, Китаї, Індії, Пакистані, Єгипті та інших.[15]

Загалом, за проєктами ГИПРОКОКС в світі побудовано 70 коксохімічних заводів і виробництв: в Європі — 28, в тому числі в Україні -14, Південній Америці — 2, Африці — 1, Азії — 17. 400 комплексів коксових батарей і хімічних цехів, виробничою потужністю більше 200 млн тонн коксу на рік.[16]

ДП «ГИПРОКОКС» видано «Довідник коксохіміка» в 6 томах (над розробкою довідника працювали 75 авторів і 30 редакторів-фахівців), зокрема:

• Том 1. «Вугілля для коксування. Збагачення вугілля. Підготовка вугілля до коксування» Під ред. Борисова Л. М., Шаповала Ю. Г.;
• Том 2. «Виробництво коксу» Під загальною ред. Рудики В. І., Зінгермана Ю. Ю.;
• Том 3. «Уловлювання і переробка хімічних продуктів коксування» Під ред. Ковальова Є. Т.;
• Том 4. «Електропостачання. Забезпечення енергетичними ресурсами. Автоматизація керування технологічними процесами» Під ред. Борисова Л. М.;
• Том 5. «Проектування, спорудження і уведення в експлуатацію об'єктів коксохімічного виробництва. Екологічна і промислова безпека» Під ред. Кравченко О. М.;
• Том 6. «Економіка, організація й керування коксохімічним підприємством» Під ред. Приступи О. М., Котлярова Є. І., Корнилової В. А.[17].

Назва ДП «ГИПРОКОКС» внесена до реєстру Європейського фонду керування якістю. Підприємство має нагороду «European Quality Awards», є лауреатом Міжнародної Премії «Знак Пошани Зірка Співдружності» у номінації «Краща компанія СНД», лауреат багатьох національних міжнародних конкурсів Центральної та Східної Європи.[18]

У 2019 році з нагоди 90-річчя від дня заснування підприємства та за вагомий внесок у розвиток гірничо-металургійного комплексу України, розроблення і впровадження новітніх технологій у коксохімічну галузь промисловості, трудовий колектив ДП «ГИПРОКОКС» відзначено Подякою Президії Національної академії наук України[19].

ДП «ГИПРОКОКС» має Міжнародну нагороду «Перевага в якості» за зразкове управління, ділову етику і прагнення до міжнародних стандартів якості (Certificate «Excellence in Quality» № EQ042018-045 та нагрудний знак директору «Manager of the year», видані Комітетом Сократа в Оксфорді (Велика Британія)[20].

Інформація про досягнення та діяльність ДП «ГИПРОКОКС» публікується в періодичних галузевих журналах «Вуглехімічний журнал», «Кокс і хімія», закордонних технічних виданнях та  інших періодичних і спеціальних виданнях. ДП «ГИПРОКОКС» входить до складу засновників галузевого журналу «Вуглехімічний журнал»[21].

• Васил'єв Микола Іванович (з вересня 1930 — вересень 1932 р.р.)

• Соловйов Іван Федорович (1932—1933 р.р.)

• Хромченко Моісей Єфимович (1933—1935 р.р.)

• Бучаловський Іван Тимофійович (1935—1937 р.р.)

• Залесський Микола Федорович (1939—1944 р.р.)

• Молодцов Іван Георгійович (1944—1963 р.р.)

• Царьов Михайло Нікіфорович (1963—1973 р.р.)

• Сілка Адольф Миколайович (1973—1985 р.р.)

• Успенський Сергій Костянтинович (1985—1994 р.р.)

• Рудика Віктор Іванович (з 1994 року — по теперішній час)[22]

1. Гипрококс: история и современность: монография / [авт.-составит.: Д. Ю. Михайличенко; под ред. В. И. Рудыки]. — Х. : Издательский Дом «ИНЖЭК», 2009. — 296 с.
2. Пелещук М. И. Стротельство в коксохимии//Кокс и Химия.-1967. № 10.
3. Шелков А. К. Развитие коксохимической промышленности за 40 лет//Кокс и химия.-1957.-№ 11.
4. Шептун М. Ф. Так начинался Гипрококс//75-летию Гипрококса-посвящается. Под ред. В. И. Рудыки. Х., 2004.

• Офіційний сайт ДП «ГИПРОКОКС»
• Сторінка ГИПРОКОКС у Facebook
• Сторінка ГИПРОКОКС в Instagram
• YouTube ГИПРОКОКС