Джироламо Меї

Джироламо Меї (Girolamo Mei, 27 травня 1519, - липень 1594), італійський філолог-класик і теоретик музики. Ідейний натхненник Флорентійської камерати, один і кореспондент її активних членів Вінченцо Галілея і Джованні Барді.

Джироламо Меї
Народився 27 травня 1519(1519-05-27)[1][2][3]
Флоренція, Флорентійська республіка
Помер липень 1594 (75 років)
Рим, Папська держава
Діяльність історик, музикознавець, теоретик музики
Знання мов італійська[4]

Біографічні відомості

Народився у Флоренції. Вивчав давньогрецьку мову, античну філософію та літературу у П'єро Ветторі. У 1551 почав вивчати теорію давньогрецької музики за оригінальними трактатів. Переїхавши до Риму (в 1559), в 1561-1974 працював секретарем кардинала Джованні Річчі та Монтепунчіано, з 1574 на тій же посаді служив у Джованні Франческо Рідольфі. Помер у Римі.

Наукова діяльність

Займався копітким вивченням найскладнішого відділу давньогрецької теорії - вчення про лади (тони). У трактаті «Про лади» виклав своє розуміння цього вчення, а також представив нарис історії ладу від Аристоксена до Глареана. У четвертій книзі оприлюднив своє уявлення про роль музики і слова у давньогрецькому театрі, згідно з яким древні трагедії і комедії повністю розспівувалися хором і солістами у супроводі авлоса.

У листах і пізніх трактатах прийшов до висновку, що багатоголосні лади сучасної музкі не в змозі досягти афекту, властивого монодичним ладам грецької музики. У багатоголоссі, на його переконання, різні афекти змішуються, всупереч один одному і бентежачи душу слухача. Аналогічно змішуються в багатоголоссі і протилежні ритми. Радикальністю відрізнялася оцінка Меї контрапункту як винаходу, придатного лише для демонстрації професійної майстерності композиторів. Для всього іншого (особливо ж для експресії, закладеної у поетичному вірші) контрапункт даремний.

Праці та листи Джіроламо Меї зробили вирішальний вплив на погляди італійських музикантів пізнього Ренесансу і раннього бароко, послужили теоретичної та естетичної базою для створення нової "монодії" (тобто мелодії гомофонного складу) і нової "музичної драми" (тобто опери).

Трактати
  • Discorso sopra la musica antica e moderna (Venezia, 1602)
  • De modis (на лат. языке, 1566-73; рукопис)
  • De nomi delle corde del monochordo (рукопис)
  • [Trattato di musica]: Come potesse tanto la musica appresso gli antichi

Література
  • Palisca C.V. (ed.) Girolamo Mei: Letters on ancient and modern music to Vincenzo Galilei and Giovanni Bardi // Musicological Studies and Documents, vol.3 (s.l., 1960).
  • Palisca С.V. Humanism in Italian Renaissance musical thought. New Haven: Yale University Press, 1985.
  • Palisca C.V. The Florentine Camerata: Documentary studies and translations. New Haven, 1989
  • Music and science in the age of Galileo / Ed. V. Coelho. Berlin, 1992.

Примітки
  1. SNAC — 2010.
  2. International Music Score Library Project — 2006.
  3. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. https://plus.si.cobiss.net/opac7/conor/212872803
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.