Дюрит

Дюрит

Термін введений Р. Потоньє (1924 р.). З 1955 р. за рішенням Міжнародного комітету з петрології вугілля і органічної речовини (МКПВОР) термін застосовується для позначення мікролітотипу, що складається, в основному, з мацералів мацеральних груп інертиніту і ліптиніту.

Походження слова: durus (лат.) – твердий. Синонім: опаковий детрит.

Співвідношення мацералів групи інертиніту і ліптиніту можуть суттєво варіювати, наприклад, дюритL і дуритІ – дюрити, багаті відповідно інертинітовими або ліптинітовими мацералами. Крассидюрит - це дюритL, що містить велику кількість крассиспор (спор, що належать до роду Densosporites в північній півкулі). Тенюідюрит - це звичайно дюритІ, що містить тенюіспори – тонкостінні спори багатьох видів. Найчастіше зустрічаються інертинітові мацерали крассидюриту – макриніт, мікриніт та інертодетриніт, тоді як семіфюзиніт є основним компонентом тенюідюритів, нерідко в поєднанні з невеликою кількістю секретиніту. Інертинітові мацерали забезпечують основну масу, в якій вкраплені ліптинітові мацерали. Тенюідюрит звичайно містить неорганічні домішки, типово глинисті мінерали; крассидурит є, як правило, «чистим вугіллям». Дюрит, що зустрічається у вугіллі середньої і високої стадії вуглефікації, де легко розпізнаються при схрещених ніколях ліптинітові компоненти, називають метадюреном (Е.Штах і інш., 1982 р.). Дюрити, що містять мікриніт, можуть переходити в сапропелеве вугілля (Е.Штах і інш., 1982 р.).

Густина Д. варіює між 1,3 і 1,7 г/см³ в залежності від ступеня вуглефікації вугілля. У вугіллі середнього ступеня вуглефікації густина змінюється зворотно пропорційно вмісту ліптиніту. Міцність варіює від 28 до 85 кг/мм². Звичайно міцність вища, ніж у вітриту і клариту в тому ж вугіллі, але ця відмінність меншає із збільшенням ступеня вуглефікації. ДюритL має найвищу міцність і менш схильний до розтріскування, ніж вітрит і кларит.

Вихід і склад екстрактів і летких речовин варіюють в залежності від кількості і типу ліптинітових мацералів і вмісту інертиніту (Вонлес і Макре, 1934 р.). Загалом, їх вихід менше, ніж у клариту відповідного ступеня вуглефікації.

Про походження дюриту можна судити по типу і кількості ліптиніту і кількості присутньої глинистої речовини (Сміт, 1964 р.). Дюрит, багатий спорами, імовірно являє собою гіпоавтохтонні-алохтонні підводні відклади (Діссель, 1992 р.; Штах і інш., 1982 р.) або автохтонний омброгенний торф у випадку крассидюриту (Сміт, 1964 р.). Дюрит, багатий інертинітом, міг сформуватися різними шляхами в залежності від рівнів води у відкладах торфу. Альгініт у дюриті вказує на підводне відкладення.

Д. утворює дюрен і зустрічається в більш матових частинах кларену. Д. є типовим для потужних пластів низької і середньої стадії вуглефікації вугілля. Потужні паралічні (прибережні) пласти кам'яновугільного періоду в Європі можуть містити приблизно 10%, рідше 30% дюриту (Фентон і інш., 1957 р.). У цілому, дюрит частіше зустрічається у вугіллі Гондвани і вугіллі Північної Америки крейдового періоду, ніж у вугіллі північної півкулі кам'яновугільного періоду. Вугілля Гондвани особливо багате дюритомІ (Діссель, 1992 р.; Марчоні і Калкреут, 1991 р.; Штах і інш., 1982 р.).

Вміст у дюриті ліптиніту обумовлює тенденцію до меншого розтріскування, ніж у випадку вітриту і клариту, і відповідно більшої міцності. Від вмісту ліптиніту, а також потужності прошарків дюрену, що зустрічаються в пласті, залежать крупність і характеристики дроблення дюриту. При дробленні дюрит має тенденцію до концентрації в ґранули крупністю > 1 мм. При збагаченні з метою одержання надчистого вугілля необхідно видалити літотипи, що містять дюрит, оскільки вони можуть характеризуватися високим вмістом власної мінеральної речовини.

У коксівному вугіллі спікливість дюриту слабша, ніж у вітриту, клариту і тримацериту, і залежить від відносних пропорцій ліптиніту та інертиніту. У шихті для коксування, що містить бітуминозне вугілля багате вітринітом з низьким виходом летких, дюритІ може діяти як розчинник (Бенедикт і Томпсон, 1976 р.; Лойсон і інш., 1989 р.), а також перешкоджати розвитку надмірного тиску в коксовій печі за рахунок відсутності усадки після коксування (Тейлор і інш., 1998 р.). У вугіллі середньої стадії вуглефікації дюритL гідрогенізується легко, а дюритІ гірше. Швидкість конверсії також залежить від ступеня окиснення інертинітових мацералів.

В процесі спалення при рівних умовах реакційна здатність дюриту нижча, ніж у вітриту і клариту. Окиснюється дюрит погано. Тенденція до пилоутворення невисока.

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
• Маценко Г., Білецький В., Шендрік Т. Короткий словник з петрографії вугілля. Донецьк: Схід. видавн. дім. 2011. - 74 с.