Діанетика

Діанетика — псевдонаука про розум і мислення[1]. Мета вчення — досягнення внутрішнього спокою, мудрості, міцного здоров'я і найвищої душевної досконалості. Звільнення людини від її особливостей психіки, що викликають її хвилювання, є основою вічного щасливого життя.

Діанетика стала основою прикладної, фактично релігійної філософії — саєнтології. Діяльність послідовників цього напрямку привела до заборони саєнтологічних центрів, подібних до релігійних сект, у багатьох розвинених країнах світу. Так у Греції, Франції, Бельгії та Австрії визнана небезпечною. У Німеччині щодо Церкви сайєнтології застосовуються обмеження[2]

Заснування теорії

Засновником діанетики, нового методу впливу на психічний стан людини, є американський письменник-фантаст Лафаєт Рональд (Рон) Габбард. Його книга «Діанетика: сучасна наука розумового здоров'я», видана в 1950 році, стала пізніше посібником для використання технології очищення та раціоналізації психіки людини. Р. Габбард був переконаний: «У сьогоднішньому світі немає жодної проблеми, яку б не можна було б розв'язати одним тільки розумом». Його послідовники стверджують, що з допомогою цієї методики можна з'ясувати, які події минулого є причиною сучасних проблем людини.

Суть діанетичної терапії полягає в проведенні індивіда через збережені в підсвідомості «критичні точки», повторне переживання лікує від пов'язаних з ними недуг. Ця технологія терапії називається одитингом, а того, хто її здійснює, — одитором. Людина, введена одитором в особливий стан, як би «проживає» все своє життя з моменту зачаття, натикається на «болючі точки» і неодноразово їх переживає, до повної розрядки негативної енергії, акумульованої в них. У результаті лікування людина отримує вільний від колишніх жахів і комплексів, «чистий» розум. Все інше — почуття, емоції, переживання тощо — їй тепер не потрібні.

Результатом діанетичної терапії повинна бути повністю розумна істота, у якій все зайве, «неправильне» вилучене. Вона здатна тільки на добре прораховані рішення та виконання дій у суворій відповідності з інформацією, що отримує. Технології діанетики узгоджуються з пірамідальною системою керування в якій основою є вертикальне підпорядкуванням і повний контроль меншості над більшістю.

Перша критика

Еріх Фромм у рецензії на «Діанетику» Л. Рона Габбарда «Діанетика: шукачам сфабрикованого щастя» надрукованій в «New York Herald Tribune Book Review» за 3 вересня 1950[3] вказав, що цю книгу не можна вважати серйозним вкладом у науку про людину. Він порівняв діанетику з теорією Фрейда. Фрейд намагався допомогти людині через пізнання нею складності своєї психіки позбутися сил, які ведуть до психічних розладів. У діанетиці повага до людини, як особистості, відсутня. Людина виступає у ролі машини, а раціональність, психічне здоров'я, щастя досягається роботою інженера. Проблеми цінностей та совісті відсутні.

Е.Фромм особливо розкритикував саму книгу, яка є сумішшю спрощених істин, напівправд і явного абсурду. Її автор приголомшує читачів своєю величчю і непогрішністю, новизною ідеї, обіцянкою отримання нечуваних результатів при дотриманні «Діанетики». Е.Фромм вважав, що якщо цю теорію застосувати у психології і психіатрії, то вона буде дуже шкідливою.

Поширення теорії

Для поширення своїх ідей Габбард, після виходу «Діанетики», проводить численні психотерапевтичні сеанси. Вони були оточені глибокодумними розмірковуваннями і ритуалами, повними позаземної таємниці. Обіцянка докорінного поліпшення і удосконалення духовних здібностей, почала привертати увагу багатьох. Через чотири роки у Вашингтоні послідовниками Габбарда, справедливо названими тогочасною пресою «псевдонауковими містичними фанатиками», була створена Основоположна церква.

Примітки
  1. Хаббард, Л.Рон (2009). Діанетика: Сучасна наука про розум (украънська). Денмарк: Нью Эра. с. 683 с. ISBN 978-87-7688-647-9.
  2. Тимків Я. Особливості впливу нових релігійних рухів на європейську безпеку Архівовано 1 лютого 2015 у Wayback Machine. // Вісник Львівського Університету. Серія Міжнародні відносини.- 2004.- Випуск 14.- с.97-103
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 31 січня 2015.

Джерела
  • Запорожець О. І. Безпека життєдіяльності — Підручник. — К.: ЦУЛ, 2013. — 448 с.
  • Історія релігії в Україні: навч. посібн. / А. М. Колодний, П. Л. Яроцький, Б. О. Лобовик та ін.; за ред. А. М. Колодного, П. Л. Яроцького. — К. : Т-во «Знання», КОО, 1999. — 735 с.
  • Лешан В. Ю. Основи релігієзнавства: Підручник — Чернівці: Рута, 2005. — 304 с. ISBN 966-568-795-6
  • Релігієзнавство: Підручник/ В. І. Лубський, С. М. Бурлак,. Л. Г. Вороновська та інш.- К.: Академія, 2000.- 408с.
  • Релiгiєзнавство: Пiдручник для вузiв / В. І. Лубський, В. І. Теремко, М. В. Лубська. — К. : Академвидав, 2002. — 432 с. — (Альма-матер). — ISBN 966-8226-00-3
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.