Діна Дурбін

Една Мей Дурбін народилася 4 грудня 1921 року в Канаді, у місті Вінніпег (провінція Манітоба) в сім'ї іммігрантів з Манчестера. Вони переїхали до Голлівуду в 1923 році, коли Едні не було й двох років. У майбутньої зірки була старша сестра Едіт, яка допомагала їй у 1930-і роки. Коли Діні було 10 років, батьки помітили, що вона має певний талант. З того часу Дурбін почала відвідувати уроки вокалу в Академії Ральфа Томаса, незабаром ставши його улюбленою ученицею[1].

З дитячих років Дурбін відрізняла пристрасть до музики і прекрасний голос. У чотирнадцятирічному віці вона підписала контракт з кіностудією MGM на зйомки у короткометражних фільмах спільно з Джуді Гарленд. Перший успіх прийшов до неї після зйомок у мюзиклі «Щонеділі». Однак керівництво студії відмовилося продовжувати контракт з Дурбін і вона перейшла зніматися до кіностудії Universal Pictures. Перший же фільм «Три милих дівчини» знову став для неї успішним. У 1938 році вона отримала престижну кінопремію «Оскар» у молодіжній категорії. У 1946 році вона була найбільш високооплачуваною акторкою в США, отримуючи за зйомки в одному фільмі 320 000 доларів[2].

Дурбін і оператор Вільям Деніелс під час зйомок останнього фільму за участю Діни — «Заради любові до Мері» (1948)

Основним амплуа Діни Дурбін були ролі маленьких Попелюшок. Такий її бачили режисери і глядачі. У середині 40-х років вона спробувала знятися в більш складних ролях у фільмах «Різдво» і «Леді в поїзді», але публіка не прийняла ці ролі: глядачі воліли бачити її в ролях тих дівчат-підлітків, у яких вона з'являлася на екрані. У 1948 році керівництво кіностудії припинило контракт з Діною Дурбін, заявивши, що вона занадто стара, щоб грати ролі молоденьких дівчат, а для більш складних ролей вона не дуже талановита. При цьому керівництво студії забуло, що саме фільм «Три милих дівчини» свого часу врятував кіностудію від банкрутства.

1948 і 1949 роки стали чорною смугою в житті Діни Дурбін: припинення зйомок у кінофільмах, розлучення з чоловіком. У цей складний період життя її підтримували 2 людини: сценарист Джо Пастернак і французький кінорежисер Шарль Давид (у 1945 році він був режисером фільму «Леді в поїзді» за участю Дурбін). Перший запропонував їй повернутися працювати з кіностудією MGM, але вона відмовилася, а з другим одружилася і поїхала до Парижа. У шлюбному контракті було записано, що вона має право жити в безвісності. Цей пункт був включений за її наполяганням. З тих пір вона практично нікому не давала інтерв'ю, лише дуже рідко роблячи виключення. А журналістам вона відповідала по телефону, що може сказати тільки одне: «Я ненавиджу Голлівуд!».

Гроші, зароблені на зйомках, Дурбін вклала у бізнес, що дозволило їй вести цілком забезпечений спосіб життя. У 1999 році помер її чоловік Шарль Давид, і з тих пір Діна Дурбін проживала в містечку Нофль-ле-Шато поблизу Парижа.

У СРСР в прокаті був дуже популярний фільм «Сестра його дворецького», в якому вона виконала фрагменти трьох романсів російською мовою — «Гей, ямщик, жени-ка до» Яру «…», «Хвіртка», «Дві гітари». Центральне телебачення неодноразово включало ці пісні до складу святкових кіноконцертів.

30 квітня 2013 в спільноті акторки було опубліковано повідомлення її сина, згідно з яким вона померла «кілька днів тому». Ніяких інших подробиць смерті не було[3]. Пізніше, за повідомленням «Ассошіейтед прес» з посиланням на друга сім'ї Дурбін, було повідомлено, що акторка померла 20 квітня або у найближчу до цього дня дату[4].