Екологічна парадигма

Екологічна парадигма (сучасна), системна парадигма, сформульована В. Д. Федоровим (1977[1]) парадигма, згідно з якою екосистема є головним об'єктом сучасної екології. Переважаючий сьогодні інтегративний (цілісний, холістичний або голологічний) підхід являє собою основу системної екології. Саме екосистема, а не особи, популяції і навіть не угруповання, є специфічним (унікальним) об'єктом екології. Організми (особини), що утворюють прості і складні спільноти, взаємодіють одна з одною не взагалі, а в реальному просторі біотопу. При цьому біоценоз не утворює самостійної системи, оскільки у взаємодію популяцій включається і середовище (біотоп), яке виступає як елемент матеріальної системи. Біотоп і організми, що його населяють, утворюють якусь функціональну єдність, названу А. Тенслі екосистемою, а В. М. Сукачовим — біогеоценозом. На цьому рівні живе об'єднується з неживим, але все разом слід розглядати, за В. Н. Беклемішевим (1964), як утворення живого, бо неживі компоненти входять у всі рівні організації живого. Експериментально (математично) було показано, що стійка екосистема може бути змодельована тільки в тому випадку, якщо в розгляд вводяться і косні елементи біогеоценозу (Полєтаєв, 1966[2]; Еман, 1966[3]; Ляпунов, 1969[4]).