Екологія вірусів

Екологія вірусів — розділ біоекології, що вивчає роль вірусів у довкіллі та їх взаємозв'язки з ним[1].

Вивчення складного ланцюга подій, що випливають із взаємодії вірусів із довкіллям, яке постійно змінюється, повинно проводитися звикористанням екологічного підходу. Принциповою його особливістю є розглядання виду як сукупності особин популяцій і комплексне вивчення популяційних взаємовідносин збудників із хазяями в мінливих умовах існування. При цьому особлива увага звертається на вивчення еволюції вірусів та їхніх хазяїв[2].

Щодо патогенних та потенційно патогенних вірусів людини та свійських тварин екологія вірусів вивчіє природні резервуари вірусів[3]. Зміни в кількості та якості вірусів мікроорганізмів у навколишньому середовищі може бути індикатором його змін[4]. Маловивченими залишаються й віруси рослин, оскільки основна увага впродовж XX століття була сконцентрована на вірусах-патогенах культурних рослин. Разом з тим існує велика група мутуалістичних вірусів рослин, персистуючих у рослинному організмі вірусів. Взаємодії між рослинами, рослинноїдними комахами та вірусами можуть визначати хід коеволюції цих екологічних груп.[5]

Екологічна ніша вірусів

Екологічна ніша вірусів у загальному розумінні — це місце, яке вони посідають у біосфері. Екологічна ніша — широке поняття, яке включає територію, що займають певні вірусні популяції, їхні взаємовідносини з іншими організмами і роль у біоценозах[2].

Не будучи організмами, віруси водночас є своєрідною формою життя з усіма характерними його проявами. Віруси здатні пристосовуватися до мінливих умов довкілля та еволюціонувати. Позбавлені власних систем синтезу білків, вони є автономними генетичними структурами, які назавжди прив'язані до внутрішнього середовища організму — від найпростішої прокаріотної клітини до вищого багатоклітинного організму. Ці організми і становлять екологічну нішу вірусів[2].

Віруси паразитують у бактеріях, найпростіших, грибах, різних ви- дах рослин і тварин. У різних вірусів коло природних хазяїв (інакше кажучи, спектр патогенності) варіює. Відомі віруси з широким спектром патогенної активності, наприклад, віруси сказу, ящуру, грипу А, хвороби Ауєскі, ньюкаслської хвороби. Багато вірусів здатні паразитувати в організмах лише одного виду, зокрема віруси кору, червоної висипки, європейської та африканської чуми свиней, хвороби Тешена, гепатиту каченят. Існують віруси здвофазним типом поширення в природі, коли відбувається послідовна зміна хазяїв або інший живий організм є механічним переносником. Наприклад, комахи нарівні з організмом тварини або рослини можуть бути місцем репродукції вірусів. Це типова двофазна система, в якій вірус послідовно змінює двох хазяїв, що утворюють стійкий біоценоз і забезпечують збереження й поширення вірусу в природі[2]. Віруси тварин, які передаються через укуси кровосисних членистоногих (кліщів, комарів, москітів, мокриць), становлять екологічну групу арбовірусів (від англ. аrthropod-borne viruses — віруси, що передаються членистоногими)[2].

Посилання
  1. Мусієнко М. М., Серебряков В. В., Брайон О. В. Екологія: Тлумачний словник. — К.: Либідь, 2004. — 376 с.
  2. Калініна О. С., Панікар І. І., Скибіцький В. Г. Ветеринарна вірусологія: Підручник. — К.: Вища освіта, 2004. — 432 с.
  3. Drosten, Christian (2013). Virus ecology: a gap between detection and prediction. Emerging Microbes & Infections 2 (5): e31–e31. ISSN 2222-1751. doi:10.1038/emi.2013.25.(англ.)
  4. Allen, Heather K.; Abedon, Stephen T. (2014). Virus ecology and disturbances: impact of environmental disruption on the viruses of microorganisms. Frontiers in Microbiology 5. ISSN 1664-302X. doi:10.3389/fmicb.2014.00700.
  5. Condit, Richard C.; Roossinck, Marilyn J. (2013). Plant Virus Ecology. PLoS Pathogens 9 (5): e1003304. ISSN 1553-7374. doi:10.1371/journal.ppat.1003304.(англ.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.