Елько Микола

Микола Тома Елько (англ. Nicholas Thomas Elko; 14 грудня 1909, Донора, Пенсільванія, США 18 травня 1991, Цинциннаті, Огайо[1]) — католицький єпископ, закарпатський церковний і громадський діяч в США; ректор духовної семінарії в Пітсбурзі, з 1955 титулярний єпископ Аполлонії і Апостольський екзарх Пітсбурзького екзархату; капелан греко-католицьких вояків у збройних силах США.

Микола Тома Елько
Єпископ-помічник архидієцезії Цинциннаті
16 квітня 1985  13 травня 1948
Обрання: 10 серпня 1971
Церква: Римо-Католицька церква
Титулярний архієпископ Дари
22 грудня 1967  18 травня 1991
Обрання: 22 грудня 1967
Попередник: Antonio Riberi
Єпископ Піттсбурзький
6 липня 1963  22 грудня 1967
Обрання: 6 липня 1963
Церква: Русинська греко-католицька церква
Наступник: Стефан Коціско
Апостольський екзарх США
5 вересня 1955  6 липня 1963
Обрання: 5 вересня 1955
Церква: Русинська греко-католицька церква
Попередник: Даніель Іванчо
Титулярний єпископ Аполлонії
5 лютого 1955  6 липня 1963
Обрання: 5 лютого 1955
Попередник: Pjetër Dema
Наступник: Enrico Petrilli
 
Народження: 14 грудня 1909(1909-12-14)
Донора, Пенсільванія,  США
Смерть: 18 травня 1991(1991-05-18) (81 рік)
Цинциннаті, Огайо,  США
Прийняття священичого сану: 30 вересня 1934
Єпископська хіротонія: 6 березня 1955

Життєпис

В 1930 році закінчив Дюкейнський університет, Піттсбург, Пенсільванія, вивчав богослов'я в Ужгородській духовній семінарії та Левенському католицькому університеті (Бельгія). Висвячений на священика 30 вересня 1934 року єпископом Василем Такачем. Служив на парафіях Піттсбурга, від 1946 — у м. Клівленд, Огайо: декан, консультор, генеральний вікарій. Від 1952 — у селищі Мунголл, Пенсильванія: ректор Семінарії Святих Кирила і Методія, від 1954 — парох собору Святого Івана Хрестителя.

5 лютого 1955 року призначений апостольським екзархом Піттсбурзького екзархату[2]. 6 березня 1955 прийняв єпископські свячення з рук кардинала Ежена Тіссерана у базиліці Святого Петра в Римі. На посаді титулярного єпископа Аполлонії та екзарха дозволив вживати англійську мову у Літургії (1959), заснував тижневик «The Byzantine Catholic World» (1956), сприяв будівництву і відновленню шкіл, створенню нових парафій, зокрема у містечках Ван-Нойз (1956), Фонтана і Сан-Дієґо (обидві — 1958; усі в штаті Каліфорнія), Анкоридж (штат Аляска, 1957). У 1963—1967 — єпископ Піттсбурзької єпархії. Як консультор Конгрегації для Східних Церков брав участь у Другому Ватиканському соборі (1962—1965), на якому папа Павло VI проголосив декрет «Orientalium Ecclesiarum», визнавши право Східних Церков послуговуватися власними обрядами та мовою. Від грудня 1967 — у Римі, де підвищений до сану архієпископа і призначений прелатом для греко-католиків, головою екуменічно-літургійної комісії, титулярним архієпископом Дарським. 1971—1985 — єпископ Римо-Католицької архідієцезії у Цинциннаті[2].

Автор історичного роману «White Heat Over Red Fire» (опублікований 1994) про молодого греко-католицького священика у повоєнній Австрії.

Примітки

  1. Nicholas T Elko, «United States Social Security Death Index»
  2. Cheney, David M. Archbishop Nicholas Thomas Elko [Catholic-Hierarchy]. www.catholic-hierarchy.org. Процитовано 25 лютого 2016.

Джерела

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.