Еміль Баро

Еміль Баро, також Баро-Баку (фр. Émile Barau, Barau-Bacou; 11 березня 1851, Реймс — 19 листопада 1930, Нейї-сюр-Сен) — французький художник-пейзажист.

Еміль Баро
фр. Émile Barau

Народження 11 березня 1851(1851-03-11)
Реймс
Смерть 19 листопада 1930(1930-11-19) (79 років)
  Нейї-сюр-Сен
Поховання Cimetière du Nordd
Країна  Франція[1]
Жанр пейзаж
Навчання Національна вища школа красних мистецтв
Діяльність художник
Вчитель Жан-Леон Жером
Твори Q17494700?, Q17495556? і Q17495729?
 Еміль Баро у Вікісховищі

Біографія

Еміль Баро народився в Реймсі 11-го[2] (за іншими даними — 12-го[3]) березня 1851 року. Його батько, Гаспар Баро, був заможним торговцем пробками, і Еміль продовжував справу батька аж до його смерті в 1872 році[4]. Потім він вирішив отримати художню освіту і в 1874 році почав навчання в паризькій Вищій школі образотворчих мистецтв, де його викладачами були Жан-Леон Жером і Ойген Єттель[3]. Після закінчення навчання Баро деякий час працював в Голландії і в Данії[5]; потім в Бретані, Нормандії і Турені[3]. Однак найближчі йому були пейзажі Шампані, які становлять три чверті його творчості[3].

З 1887 по 1889 рік Баро виставлявся в Паризькому салоні; в 1889 році отримує золоту медаль на Всесвітній виставці в Парижі[3]. З 1890 року — член Національної спілки образотворчих мистецтв, який заснував Салон Марсового поля, де Баро виставлявся аж до своєї смерті. У 1895 році був нагороджений Орденом Почесного легіону. Брав участь у всіх виставках, що проводилися Реймським товариством поціновувачів мистецтва[3].

Еміль Баро помер 19 листопада 1930 року в Нейї-сюр-Сені. Згідно з волею самого художника, він був похований в сімейному склепі на Північному кладовищі Реймса[6].

Творчість

Еміль Баро відомий передусім завдяки своїм пейзажам, в яких зображав особливості Реймса. Ріхард Мутер у своїй «Історії живописів у XIX столітті» назвав манеру Баро «грубою», а його картини — «симфоніями в сірому тоні». Він пише, що художник «… любить селянську природу і дуже оригінально зображає живописні закутки тихих сіл; його приваблює не яскрава краса, а блідність помираючої природи».

Близько 15 робіт Еміля Баро знаходяться в Реймському музеї образотворчих мистецтв[6]. Частину з них пожертвував музею Анрі Ваньє, директор виноробного будинку Pommery і друг Баро, який придбав у нього 12 полотен[3].

Пам'ять

До 1968 року в Реймсі існувала вулиця, названа на честь Еміля Баро (згодом вона була знищена під час створення авеню Поля Маршандо)[5][4].

Галерея
  • Роботи в осінньому саду (1885)
  • Пейзаж з жінкою, яка старіє
  • Ейфелева вежа і павільйони Всесвітньої виставки 1889 року (1889)
  • Ворони в Данії (бл. 1890)

Література

Примітки
  1. RKDartists
  2. Emile Barau (1851-1930). BnF Data (фр.). Процитовано 17 жовтня 2019.
  3. Paysages et peintres champenois.
  4. Les rues de Reims-Métropole - b/bl (фр.). Процитовано 17 жовтня 2019.
  5. Pierre Cabanne. Guide artistique de la France. — Hachette, 1968. — P. 168.
  6. Biographies rémoises.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.