Ерлінг Відкунсон

Ерлінг Відкунсон (*Erling Vidkunsson, 1293  1355) — великий юстиціарій у 1319-1327 роках та регент Норвегії у 1327-1332 роках.

Ерлінг Відкунсон
Народився 1293(1293)
Б'яркьой
Помер 1355
Осло
Країна Норвегія
Національність норвежець
Діяльність державний діяч
Титул регент Норвегії
Термін 1327—1332 роки
Попередник Інгеборга Норвезька
Конфесія католицтво
Рід Б'яркьой
Батько Відкун Ерлінгсон
Мати Ґирід Андерсдоттір
У шлюбі з Елін Торресдоттір
Діти 1 син та 3 доньки

Життєпис

Молоді роки

Походив з аристократичної родини Північної Норвегії. Син Відкуна Ерлінгсона, члена Державної (королівської) ради, і Ґирід Андерсдоттір, що була нащадком Інге I, короля Швеції. Родина матері також була впливовою у Східній Норвегії.

Народився в родинному місті Б'яркьой у 1293 році. Після смерті батька у 1302 році отримав титул пана Б'яркьой, а також Галогаланд поблизу Тромсе. У 1313 році став володарем області Гіске після смерті стрийка Б'ярне Ерлінгсона. Завдяки шлюбу з дротсом Гоконсоном, розширив володіння.

За короля Гокона V у 1316 році стає лицарем та членом Державної ради. Зрештою стає найбільшим землевласником Норвегії. У 1319 році підтримав його нука[прояснити] Магнуса Фолькунга як короля Норвегії. Регентшею при цьому стала Інгеборга Норвезька, а Ерлінг Відкунсон став верховним юстиціарієм, зосередивши фактичну владу над королівством.

На чолі королівства

У 1323 році очолив опозицію владі регентші, оскільки та витрачала значні кошти на невдалу війну з Данією. Разом з іншими членами регентської ради домігся обмеження влади Інгеборги Норвезької. Того ж року став очільником державної ради.

У 1323 році стикнувся з наступом Новгородської республіки на півночі Кольського півострова. Спроби Ерлінга отримати допомогу від Швеції не мала успіху. Зрештою після тривалих боїв регент у 1326 році уклав мирний договір з Новгородом.

У 1327 році Інгеборгу позбавлено посади регентши. Новим регентом Норвегії став Ерлінг Відкунсон. Втім Ерлінг зберігав свої позиції в Державній раді. В цей час вступив в конфлікт з католицькою церквою, чиї привілеї Ерлінг Відкунсон намагався обмежити. Особливо гостро склалися відносини з Аудфінном Сігурдсоном, архієпископом Бергену.

У 1330 році задля зміцнення своїх позицій уклав союз з Ганзою, надавши німецьким містам привілеї в Бергені. Водночас було налагоджено постійну торгівлю з Ісландією.

Відставка

Свою посаду зберігав до 1332 року, коли відбулася коронація Магнуса IV. Після втрати посади регента та голови Державної ради Ерлінг стикнувся з намаганням короля Магнуса діяти самостійно. У 1333 році Ерлінг Відкунсон повстав проти короля, чим зумів зберегти усі свої земельні володіння, але вимушений був відмовитися від будь-якої влади, залишившись лише членом Державної ради. В цей період він займався збільшенням статків від маєтків та торговельних операцій з Ісландією.

Вдруге при владі

У 1343 році королем оголошено сина Магнуса IV — Гокона. З огляду на молодий вік останнього Ерлінг Відкунсон очолив державну раду вдруге й продовжував зберігати фактичну владу над королівством. у 1349—1350 роках здійснив паломництво до Риму. По дорозі додому Ерлінга було захоплено англійцями. Повернувся завдяки втручанню норвезького єпископату. Помер у 1355 році.

Родина

Дружина — Елін Торресдоттір, донька дротса Торе Гоконсона

Діти:

  • Б'ярне (д/н-до 1355)
  • Інгеборг, дружина Сігурда Гавторесона
  • Ґирід, дружина Ейліва Ейлівсона
  • Г'єртруд,, дружина Отте Ромер

Джерела

  • Boyesen, Hjalmar Hjorth The Story of Norway (1923)
  • Erling Vidkunnsson[недоступне посилання з липня 2019]
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.