Ерос (філософія)

Ще Артур Шопенгауер дивувався тому, що любов служила матеріалом тільки для поезії, а не для філософії, якщо не брати до уваги досліджень Платона, Жана-Жака Руссо та Іммануїла Канта[1].

У давньогрецьких міфах ерос виступав як найбільше благо, що об'єднує життєвої сили, натхненного начала. Давньогрецькі мислителі, включаючи Арістофана, Платона, Аріксімаха, співвідносили ерос з тілесною і духовною любов'ю, з руйнівною пристрастю і з творчою енергією.

Ідеї Платона і Зигмунда Фрейда символізують два найглибших перевороти в осягненні ероса. Ними створено дві радикально протилежні концепції: один прагнув до філософського осягнення ероса, інший — до наукового.

Платон і Фрейд трактували ерос як початкову потужну пристрасть. Але як пояснити любов — виявлення людської природи? Чому люди тягнуться один до одного? Як виникають ідеальні переживання? Різноманітні переживання любовної пристрасті — доля людини. Парадоксальні прояви ероса — таїнство. Тенденцію сексуального інстинкту (ероса) визначає принцип задоволення — чільний принцип психічного життя.

Зигмунд Фрейд вважав, що еросу протистоїть танатос (інстинкт смерті, потяг до смерті, інстинкт і потяг до агресії та деструкції) і що боротьба цих сил є активною, фундаментальною і визначальною підставою життя і психічної діяльності людини. Для психоаналізу характерно розуміння ероса і танатоса (і їх боротьби) як сил, спочатку присутніх в психічному житті і, як правило, тих що виявляються в перемішаному вигляді, в різних пропорціях. Психоаналіз твердить, що боротьба ероса і танатоса йде з перемінним успіхом, але результат її, зумовлений природою речей, може бути тільки один — урешті-решт, перемагає танатос.

Платона лякала кожного дня картина безжальної і патологічної експлуатації закоханих одне одним. Він вважав, що все це є наслідком ненаситної і нестримної користі. І цю саму користь він не міг ясно відокремити від пристрасті, від чого вона опинилася приписана самому богу Еротові.

Складну проблему ероса Платон вирішує в діалогах «Федр»[2] і «Бенкет»[3]. У діалозі «Федр» відтворюється осяяння, примиряє великого філософа з Еросом після багатьох років аскетичної боротьби з ним.

Очищення уявлення Платона про ерос, узяте в діалозі «Федр», було потім філософськи осмислено в «Бенкеті»). Замість того, щоб розсікати всю область еротичних явищ по горизонталі (на верх і низ), на духовне і матеріальне, на досяжне розумом і чуттєве, небесне і земне, — Платон виробляє розсічення вертикальне: на праве і ліве, на святе і ганебне, на добре і зле, причому, праве має всі ступені, починаючи з чуттєвої і фізичної і закінчуючи сферою небесною, так само як ліве погано не тим, що воно чуттєве і матеріальне, а тим, що воно нігілістичне і викривлене.

У «Бенкеті» Платон вже самим вибором сцени створив вдалу раму для вирішення проблеми Ероса. З найдавніших часів бенкети були для греків місцем, де передавалися традиції справжньої чоловічої арети і де вона превозносилась у віршах і співах. Бенкети відносилися до найстійкіших форм спілкування між вчителями та учнями і завдяки цьому набували зовсім іншого характеру. Філософські та вчені праці, що містять у своєму заголовку слово «бенкет», є свідченням того впливу, який чинила філософія та її глибока проблематика на такого роду зібрання.